2 лютого 1901-го народився український письменник Валер’ян Петрович Підмогильний (1901-1937), перекладач із французької на українську Вольтера, Дідро, Бальзака, Мопассана, Стендаля, Доде, Гюго, Флобера, Меріме та ін. Жертва сталінських репресій. У своїй творчості раніше за французьких екзистенціалістів відчув абсурд існування людини, беззахисної перед силою урядової влади. Своїм духовним наставником у відчутті слова Підмогильний вважав Михайла Коцюбинського. Працював і в літературознавстві, дав цікаву й сміливу для радянської дійсності спробу психоаналітичного розгляду творчості І. Нечуй-Левицького.

У скарбницю світової культури, яка створюється трудовим людом протягом багатьох тисячоліть, міцно увійшли народні казки як один із найзначніших пам’ятників мистецтва слова. Виникнення жанру заховано у сивій давнині. Кожна історична епоха збагачувала казковий епос новими сюжетами, мотивами, темами та образами, ідеями. І в наш час казки живуть повнокровним життям, несучи в собі філософські, соціальні, моральні та етичні погляди народу.

Лизанець Петро Миколайович народився 2 липня 1930 року у с. Ізвор Свалявського району. У 1936 р. батьки переселилися в присілок Шом-Колонія Берегівського району. Навчався в Мукачівській горожанській школі. Закінчив Берегівську середню школу і гімназію та філологічний факультет УжДУ (1948–1953). Аспірант кафедри української мови (1953–1956), викладач, старший викладача, доцент. У 1966 р. обраний завідувачем кафедри угорської філології, де працює й нині. Крім цього, з січня 1988 р. очолив новостворений Центр гунгарології, де трудиться й тепер. Був деканом філологічного факультету УжДУ (1977–1984).