«...Щоб життя не завмерло колись без краси,

      Ясен день і похмурий ще будуть не раз!

      Рідна мова із нами пройде крізь часи,

      Зберігаючи нас і гартуючи нас.»

                           Василь Густі «Рідна мова»

Художня література Закарпаття ХХI століття побудована на фундаменті вікових традицій і водночас це якісно новий продукт сучасного інформаційного світу. Основною її ознакою є спроба письменників-сучасників розв’язати глобальні вселюдські проблеми, подолати «провінційність» нашої літератури.  Другою важливою її ознакою є розширення жанрового, стильового, мовного спектру, яку деякі літературознавці називають постмодерном.

Художня література (красне письменство) – одна з найпрекрасніших можливостей вияву національної самобутності, утвердження і пропаганди етнічної приналежності серед найширших верств суспільства, завоювання  міжнародних симпатій.

Михайло Петрович Тиводар народився 7 лютого 1936 року в селі Бедевля, що на Тячівщині. У 1953 році закінчив Тячівську середню школу, а у 1958 році – історичний факультет Ужгородського національного університету.

Протягом 1958-1966 років працював учителем історії Дубівської середньої школи на Тячівшині, організував і відкрив сільський етнографічний музей. Упродовж 1960-1964 років заочно навчався в аспірантурі Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. З 1966 року працює на історичному факультеті Ужгородського національного університету. У 1968 році захистив кандидатську дисертацію на тему: "Громадський і сімейний побут колгоспного селянства Закарпаття". Працював доцентом кафедри загальної історії, а згодом - кафедри історії стародавнього світу та середніх віків. Викладаючи в університеті та займаючись науковою роботою, приділяв чимало уваги розробці наукової концепції Закарпатського музею народної архітектури та побуту, збиранню етнографічних експонатів; визначив характер описів етнографічних об'єктів та форму і зміст нарисів про етнографічні групи Закарпаття.

Павло Бедзiр, як мало хто з художників, любив не себе у мистецтвi, а мистецтво в собi. Його творчий потенцiал, здається, був безмежним. Вiн жив богемним життям, хоч iнодi у скруту не мав грошей i на кусень хлiба. Але все ж був гордий i нiколи нiчого i нi в кого не випрошував. Матерiальний бiк людського життя його цiкавив найменше. Художник не думав про те, як облаш­тувати своє житло, зробити його комфортним, а дбав про Душу, думав про Вiчнiсть. Вiн був вiльною людиною в тоталітарному радянському суспільстві, людиною Всесвiту. Грошi не мали над ним нiякої влади, тому що вiн знав їм справжню цiну, намагався бути незалежним вiд них, наскiльки це можливо у нашому земному життi. Сенсом життя Павла Бедзiра були творчiсть, самовдосконалення, пошуки шля­хiв самовираження. Зрiлий майстер у своїх творах завжди намагався вирiшити певнi творчi проблеми, донести до глядачiв якусь важливу на його погляд iдею, думку. Все життя художник постiйно працював над собою, вивчав фiлософiю народiв свiту, їхню куль­туру, перш за все духовну.

    У кожного краю є щось таке, чого немає ніде інде і чим можна пишатися навіть за межами своєї держави. Такою гордістю для Закарпаття єунікальні в своєму роді дерев’яні церкви, збудовані народними майстрами без жодного гвіздка у специфічних архітектурних стилях, прекрасні і автентичні пам'ятки, в яких, напевно, найбільше виражені національні риси архітектури.

       Багатогранна історія Закарпаття залишила нащадкам багатющий історико-культурний спадок. Переплетення різних епох, народів, релігій – створили неповторний ансамбль об’єктів дерев’яного зодчества. Так, з впевненістю можна сказати, що гордістю нашого краю по праву вважаються унікальні в своєму роді дерев’яні церкви, збудовані талановитими народними майстрами, без жодного цвяху у специфічних архітектурних стилях, притаманних лише певній місцевості.

      Сьогодні нараховується 110 дерев’яних церков, 43 храми з яких збудовано в першій половині ХХ ст. Цікавими з архітектурної точки зору є близько 100 дзвіниць, 33 з яких внесено до списку пам’яток історико-культурної архітектури.

      Розрізняють 5 архітектурних стилів дерев’яних храмів Закарпаття:

бойківський, лемківський, гуцульський, бароковий та готичний, а також два підстилі ─ середньогуцульський та стиль "ампір". В межах стилів розрізняють кілька варіантів.

На фото Ліни Дєгтярьової Церква св. Михайла в с. Ужок, 1745. Бойківський стиль. Внесена до списку Світової спадщини Юнеско в 2013 році.

  Василь Михайлович Гангур народився 10 грудня 1945 року у с. Копашнево Хустського району Закарпатської області. У 1968 р. працював художником-оформлювачем у художньо-рекламній майстерні Закарпатської облспоживспілки і навчався в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. Педагоги-Свида В.І., Берец В.І., Петкі Ш.Ф., ДемидюкВ.І.  У 1971 р. закінчив навчання в училищі прикладного мистецтва, відділ художнього розпису, отримав диплом художника-майстра і був переведений на посаду інженера-художника по рекламі, оформленню і декорації.

  3 1977 р. - студент художньо-графічного факультету Одеського державного педагогічного інституту.  У 1982 р. закінчив художньо-графічний факультет Одеського державного педагогічного інституту. Викладачі з фаху: народний художник України Злочевський П.О., Недошитко О.М., Власов.В.Д., Єфіменко В.Г.  1980-1983 pp. - викладач рисунку, живопису, композиції в Ужгородському училищі прикладного мистецтва.  З 1988 р. - член Національної спілки художників України. 1990 - 1991 pp. - робота в художфонді на посаді мистецтвознавця. З 1991 р. переведений в творчу групу Закарпатської організації Національної Спілки художників України.

   Діалог художника з природою продовжується в його натюрмортах. Предметний світ цього жанру в мистецтві В.Гангура негучний, безхитрісно-простий і невибагливий: здебільшого це скромні польові квіти у керамічних глечиках або прозорих склянках, рідше фрукти з батьківського саду, живописно розташовані на домотканій скатертині - все, здавалося б, непрезентабельні речі. Однак, в уяві художника вони є уособленням краси, гармонії і нескінченного багатства та розмаїття проявів природи, свідченням багатозначної непростоти нашої екзистенції. Натюрморти художника засвідчують його талант розпізнавати в простому - багатозначне, в скромному - величне, в непримітному -суттєве. Вони, як і краєвиди, виконані технікою акварелі по мокрому (з використанням зволоженого аркушу). Послуговуючись широкими можливостями цього різновиду акварельного письма, автор досягає нескінченного багатства формотворчих нюансів. Мерехтливі вібруючі кольори м'яко ліплять живописні об'єми, розмиті обриси яких розчиняються і тануть в тремтливому розсіяному світлі, надаючи малярським образам хвил юючої одухотвореності, ліричної настроєвості.  У мистецтві В.Гангура дивовижним чином безконфліктно уживались дві, здавалося б, полярні тенденції - зовнішня правдоподоба і умовні форми візуалізації, впізнаваність життєвих реалій і метафоричність творчих ідей та фантазійних уявлень. Це допомагало художникові уникнути одноманітності образних задумів, повторюваності зображальної лексики та малярських висловів. 

  Лауреат обл. премії ім. Й.Бокшая та А.Ерделі(2002). Лауреат міжнародної премії "Карпатська корона"(2005) Помер у 2005 році.

   Сучасна Україна живе не тільки політикою. Найкраще реальне життя країни презентує сучасна українська література, яка є однією з найяскравіших і найцікавіших в Європі. Зміни, що відбуваються в суспільстві, знаходять своє відображення і в художній літературі, яка реагує на нові ситуації, запити, інтереси інших людей. Пожвавлення літературного процесу в нашій країні сприяло формуванню потужної та цікавої літератури, яка може задовольнити будь-які читацькі смаки.

   Зріс інтерес не лише до творчості «метрів», а й до нового покоління письменників, послідовний вихід яких на літературну арену спостерігається в останні роки. Так, після Ю. Андруховича, С. Жадана, І. Карпи, І. Роздобудько з’явилася нова генерація: Галина Логінова, Марина Соколяк, Таня Малярчук, Л. Дереш, Галина Ткачук, М. Кідрук та ін.

    Краще зорієнтуватись у сучасних тенденціях української літератури, познайомитися із найбільш яскравими та маловідомими авторами допоможе наша книжкова виставка «Різнобарвний світ українського слова», на якій представлені найбільш яскраві напрями та течії сучасної української літератури  та нові видання, які надійшли у відділ художньої літератури.

УЖГОРОДУ

Так час біжить
Вже сакура цвіте!
Рожевим, теплим снігом
Душу зігріває.
День, два…
Й краса оця до ніг
Твоїх впаде.
І зразу сумно так стає
Неначе щось у вічність
Відлітає…

Василь Матола

І якщо від мене та залишиться

Кілька слів, то я помер не весь.

Прийде час, і мій вітрець утишиться,

Насінину висіявши десь...

Рідне слово висіявши десь.

                           Ю. Боршош-Кум’ятський

Омелян Дмитрович Довганич – український історик, краєзнавець, журналіст, видавець, педагог вищої школи, літературознавець, громадський діяч.

Тільки той, хто пам’ятає минуле, вартий майбутнього.

24 березня 2015 року Президент України Петро Порошенко видав Указ “Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни.” Указом в Україні встановлюється День пам’яті та примирення, який повинен відзначатися щороку 8 травня, а також щороку відзначатимуться дні 8 і 9 травня як данина пам’яті всіх жертв Другої світової війни. Україна обрала європейський шлях розвитку, що передбачає і прийняття європейських моральних і культурних цінностей, у тому числі у вшануванні пам’яті жертв воєн і конфліктів. Європейський підхід – це передусім вшанування пам’яті усіх жертв війни для недопущення подібних трагедій у майбутньому.

"Вербицький для нас є не тільки музикантом,

а й також символом нашого

національного відродження в Галичині".

С. Людкевич

Гімни належать до найбільших святинь

будь-якого народу. Це ті слова, та музика,

які змушують кожного з нас підніматися

при перших же акордах, з трепетом у душі слухати

ту мелодію, яка віднаходить найпотаємніші струни,

кличе до високого й світлого. Є такий символ і в українців –

це гімн Ще не вмерла Україна.

Композитор Михайло Вербицький – видатний прогресивний діяч української культури першої половини XIX ст.