Він є автором поетичних книжок: “Поріг” (1987), “Осередок” (1994), “Фараметлики” (1994), “Зелений фирес” (1999), “Трава Господня” (2001), “Дижма” та “Срібний прімаш” (2004), “Ужгородські кав’ярні”, “Ярмінок” (2006), “Луйтра в небо” (2009), “Вірші з поду” (2011), “Марамороський розлом” (2011), “Ільмовий листочок” (2012), “40 сонетів і гербарій” (2013).

За свою творчість Петро Мідянка отримав нагороди:

2012 – Національна премія України імені Тараса Шевченка за збірку поезій “Луйтра в небо” (представлений на здобуття премії Асоціацією українських письменників); 

2008 – Премія ЛітАкцент року у номінації “художня література” за збірку поезій  “Ярмінок”; 

1999 – Обласна літературна премія імені Федора Потушняка за збірку поезій “Зелений фирес”;

1995 – Премія Бу-Ба-Бу  за найкращий вірш року;

1994 – Літературна премія  Національної спілки письменників України “Благовіст” за збірку поезій “Осередок”.

 

 

Присутній у новочасній українській літературі впродовж більше 30 років, тобто практично все своє свідоме життя, не обійдений ні увагою критиків та читачів, ні найвищими літературними нагородами, поет Петро Мідянка і на порозі свого поважного ювілею не сприймається як незаперечний літературний авторитет чи живий класик, бо вся його творчість і кожна збірка зокрема щоразу викликають схрещення літературно-критичних списів і читацьких вражень – від цілком відвертого несприйняття і звинувачення у незрозумілості (незабутня цитата із одного читацького листа у «Закарпатську правду»: «...прошу объяснить вышеуказанные стихи»...) до високочолої і нібито цілком компліментарної критики, яку вже, не втримавшись, коментує сам автор: «Коли для кандидата філологічних наук поетичний текст є ні чим іншим, як ребусом, то можна сумніватися в філологічності й емпіриці заодно».

Втім, дискусії деколи тільки допомагають розмітати нові видання Петра Мідянки з книжкових крамниць, а ті, хто відчуває естетичну насолоду від багатства поетичного інструментарію поета, фантастичного поєднання різних пластів лексики – і принесеної вітрами часу і чужовладдя, і прадавньої, обтесаної віками, мов каміння гірським потоком, від його граничної щирості і вболівання за рідний край і долю світу, від обізнаності не тільки в історії. але й у дні нинішньому, коли його працьовиті земляки дотепер волочать «...заробітчанську торбу, її лишили в спадок прадіди...»

Варто вчитатись у рядки Петра Мідянки, щоб відчути, що автор з кожною новою збіркою пропонує нам поетичний напій, не засмічений ринковою кон’юнктурою та суєтними амбіціями.

Серед тих, кому вдалося наблизитись до проникнення у світ цього автора, збагнути поетичний код Петра Мідянки, є доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри слов’янської філології та світової літератури УжНУ Наталія Бедзір, стаття якої з люб’язного дозволу авторки відкриває нашу віртуальну виставку.

 

Наталія БЕДЗІР. Поетичний код Петра Мідянки

 

 

ТВОРИ ПЕТРА МІДЯНКИ У ЛІТЕРАТУРНИХ ЗБІРНИКАХ ТА ПЕРІОДИЧНІЙ ПРЕСІ

 

Поетичні та прозові твори