УЖГОРОДУ

Так час біжить
Вже сакура цвіте!
Рожевим, теплим снігом
Душу зігріває.
День, два…
Й краса оця до ніг
Твоїх впаде.
І зразу сумно так стає
Неначе щось у вічність
Відлітає…

Василь Матола

І якщо від мене та залишиться

Кілька слів, то я помер не весь.

Прийде час, і мій вітрець утишиться,

Насінину висіявши десь...

Рідне слово висіявши десь.

                           Ю. Боршош-Кум’ятський

Омелян Дмитрович Довганич – український історик, краєзнавець, журналіст, видавець, педагог вищої школи, літературознавець, громадський діяч.

Тільки той, хто пам’ятає минуле, вартий майбутнього.

24 березня 2015 року Президент України Петро Порошенко видав Указ “Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни.” Указом в Україні встановлюється День пам’яті та примирення, який повинен відзначатися щороку 8 травня, а також щороку відзначатимуться дні 8 і 9 травня як данина пам’яті всіх жертв Другої світової війни. Україна обрала європейський шлях розвитку, що передбачає і прийняття європейських моральних і культурних цінностей, у тому числі у вшануванні пам’яті жертв воєн і конфліктів. Європейський підхід – це передусім вшанування пам’яті усіх жертв війни для недопущення подібних трагедій у майбутньому.

"Вербицький для нас є не тільки музикантом,

а й також символом нашого

національного відродження в Галичині".

С. Людкевич

Гімни належать до найбільших святинь

будь-якого народу. Це ті слова, та музика,

які змушують кожного з нас підніматися

при перших же акордах, з трепетом у душі слухати

ту мелодію, яка віднаходить найпотаємніші струни,

кличе до високого й світлого. Є такий символ і в українців –

це гімн Ще не вмерла Україна.

Композитор Михайло Вербицький – видатний прогресивний діяч української культури першої половини XIX ст.

27 лютого відзначаємо 105-річчя від дня народження Федора Михайловича Потушняка – письменника і вченого, котрий за неповних 50 літ життя вніс в українську культуру й науку справжні скарби своєї непересічної творчої індивідуальності.

    В’ячеслав Приходько – яскравий носій художньої традиції закарпатського малярства, відомий широкому загалу як художник з креативним поглядом на світ, талановитий колорист, майстер урбаністичних краєвидів, сюжетних композицій, натюрмортів, позначених конструктивністю художнього формовияву.Народився в місті Золотоноша на Черкащині 13 січня 1940 року. Член Національної Спілки художників України з 1973 року. Учасник художніх виставок: обласних — з 1968 року, всеукраїнських, всесоюзних і закордонних — з 1968 року. Учасник міжнародних пленерів. Одержав звання Заслуженого художника України в 1990 року, а в 1991 році став переможцем міжнародного конкурсу "На захист Естер". У 1997 році нагороджений обласною премією ім. Й. Бокшая та А.Ерделі. У 2004 році одержав звання Народного художника України. Персональні виставки: 1981, 1984, 2000, 2006 pp. — м. Ужгород, 1990, 1992, 1996, 2002 pp. — м. Мюнхен, м.Баттюркгайм, м. Ауербах (Німеччина), 1994, 2000 рр. — м. Требішов, м.Кошіце, м. Бардейов (Словаччина), 1995 р. — м. Будапешт (Угорщина).

Всі люди  народжуються вільними

і рівними у своїй гідності та правах. 

Вони  наділені  розумом  і  совістю 

і  повинні  діяти  у відношенні один

до одного в дусі братерства.

Загальна декларація прав людини, Ст. 1.

Права людини є складним, багатовимірним явищем. У різні епохи проблема прав людини, незмінно залишалась в першу чергу політико-правовим явищем.

Людство на шляху утвердження прав і свобод людини пройшло тернистий шлях, крок за кроком поширюючи принцип рівноправності на все більше коло осіб та відносин між ними. Часто саме боротьба за права людини, за нові й нові ступені свободи ставала каталізатором широкомасштабних змін у суспільно-політичному житті тієї чи іншої країни, вела до нового осмислення ролі людини в її відносинах з суспільством та державою.

   Ті, хто хоче познайомитись із сучасною українською літературою, не завжди знають, із чого почати. Причина навіть не в якомусь особливому багатстві вибору. Причина більше полягає в тому, що не дуже ясно, хто ми, звідки ідемо, куди прийдемо, і чому пишемо саме так і саме про таке. Сучасна українська література  — українська література останніх десятиліть, створена сучасними письменниками. Точно не зазначено, від якого моменту українську літературу слід вважати сучасною. Утім, під поняттям сучасна українська література найчастіше розуміють художні твори, написані від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році й дотепер. 

Народилася 27 липня 1954 року в с Дзінкове Берегівського району Закарпатської області. Живописець. У 1976 році закінчила відділ художньої кераміки Ужгородського училища прикладного мистецтва. Вчителі з фаху: Бачинська А. О., Петкі Ш. Ф. Член Національної Спілки художників України з 1993 року. Заслужений художник України. Учасниця художніх виставок: обласних — з 1977 року, всеукраїнських — з 1990 року. Учасниця міжнародних пленерів. Персональні виставки: 1994, 1996 pp. — м. Ужгород, 1998 р. — м. Міхаловце (Словаччина), 2000 р. — м. Межилаборці, м. Дольні Кубін, м. Наместово (Словаччина). Здається, ера новітніх технологій, можливості сучасної техніки і комп’ютерних програм на задній план відтіснили образотворче мистецтво, живопис, у тому числі, живописний портрет. Тим не менше, одна з небагатьох у Закарпатті професійних художників-портретистів Наталія Сіма-Павлишин стверджує, що реалістична картина досі гідно витримує конкуренцію з новомодними витворами.Сьогодні, як і в часи Рембрандта та Веласкеса, дозволити собі розкіш замовити професійний портрет у відомого художника – прерогатива заможних людей. Сіма ж дозволяє собі іншу розкіш – малювати обличчя, які, у першу чергу, цікаві їй самій, а в будь-якій роботі свого авторства залишає фірмову загадку і глибину. 

Народилась Любиця Бабота 4 вересня 1944 року у П’єштяни (Cловаччина) в сім’ї учителя. Педагог, історик літератури, професор української національної орієнтації на Пряшівщині. Закінчила українську середню шолу в Пряшеві (1958-1961) та педагогічний (1961-1965) і філософський (1965-1970) факультети Університету ім. П. Й. Шафарика (кандидат наук, 1987). Вчителювала в пряшівській українській гімназії (1970-1977), у 1977 р. повернулася в Університет ім. П. Й. Шафарика (нині Пряшівський університет) як дослідник (1977), пізніше доцент (1999) науково-дослідного відділу кафедри української мови та літератури. Багато публікувалась з питань історії русинської літератури, досліджує закарпатоукраїнську літературу ХІХ століття та українсько-чехословацькі літературні взаємини. ЇЇ роботи містять багато конкретних відомостей про окремих русинських письменників, хоч їх Любиця Бабота вважає частиною загальноукраїнського літературного процесу, як наприклад в монографії “Закарпатоукраїнська проза другої половини ХІХ століття” (1994). Також має ряд не менш захоплюючих праць, таких як: “Знайомлення закарпатських українців з творчістю Т. Шевченка в Австро-Угорщині” (1991), статті про творчість В. Довганича, М. Божук-Штефуцу, Ф. Лазорика, Зореслава та ін. Словацькою мовою переклала твори В. Шевчука “Teplà jeseň” (1984), В. Коротича  “Spomienky, chlieb, làska…” (1986) та ін.

Народився 14 квітня 1944 року в с Пашутинці Красилівського району Хмельницької області.
Скульптор. У 1978 році закінчив факультет інтер'єру і обладнання Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва. Викладачі з фаху: Лесюк Л. І., Скибінський М. В.
Член Національної Спілки художників України з 1983 року. Лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі в жанрі образотворчого мистецтва за 1996 рік. Учасник художніх виставок: обласних — з 1971 року, всеукраїнських — з 1974 року, закордонних — з 1 987 року.
Твори зберігаються в Закарпатському художньому музеї ім. Й. Бокшая, Закарпатському та Хмельницькому краєзнавчих музеях.
Персональні виставки: 1979, 1980, 1983,2001 pp. — м. Ужгород.