"Намисто – не тісто, в печі не спечеш"

українське прислів’я

Україна — країна з найкрасивішим національним костюмом. Вишиванками, яскравими вінками захоплюються у всьому світі. Але наряд неможливо уявити без аксесуарів. Саме вони «відповідають» за колорит. Етнічні прикраси українців можуть дати фору національним гарнітурам будь-якого народу. Буяння фарб, різноманітність форм, оригінальність і ідеальне виконання – все це етноприкраси. 

Вбрання людей в кожну історичну епоху мало серед своїх компонентів різноманітні прикраси. У похованнях пізнього палеоліту археологи знаходять прикраси у вигляді підвісок та браслетів з бивнів мамонта, морських раковин і зубів тварин з отворами для нанизування. Ниток чи шнурів з тих часів не залишилося, але відомо з пізнішого археологічного матеріалу, наприклад, курганів в’ятичів, що намисто нанизувалось на шнур з кінського волосу. 

Якщо одяг був життєвою необхідністю в умовах холодного клімату, то з чим же пов’язана поява прикрас? Очевидно, що первісна людина, надаючи певним предметам значення оберегів, хотіла їх завжди мати при собі, щоб почувати себе безпечною перед довколишнім світом. Вигляд знака-оберега тішив і породжував почуття задоволення, з якого виникло розуміння красивого. Створювався синтез магічного і естетичного начал. Впродовж віків древній магічний зміст затирався, залишалась лише стара форма, яка сприймалась як звичайна прикраса, і навпаки, чим глибше заглянути в минуле, тим сильніше вимальовується її первинний зміст.

Сучасна жінка не може уявити своє життя без прикрас. Це й не дивно, адже вони вже є повсякденною річчю, що увійшла в звичку. В давнину, як і сьогодні, жінки одягали найрізноманітніші прикраси. Проте тоді вони були не лише гарними “цяцьками”, а й мали особливе значення та навіть оберігали їхнього власника. Наприклад, намисто захищало від злих сил та зурочень, а також було символом здоров’я та дівочої вроди. Вважали, що розрив нитки намиста попереджав власницю про нещастя.

Українські прикраси, що сформувалися у сиву давнину, упродовж багатьох років змінювались за своєю формою, матеріалом, кольором, значенням…

Шийні аксесуари вважалися оберегами. Вони захищали від недобрих людей, злих духів. А ще по намисту можна було легко визначити соціальний статус красуні. Чим яскравіше намисто, чим пишніше, ніж багатошарові — тим багатше жінка. Зазвичай у селянок на шиї красувалося до трьох шнурків, у знатних панянок — до п'ятнадцяти.

Кожна дівчина намагалася зібрати в своїй скриньці якомога більше аксесуарів, та ще щоб вони були краще, ніж у сусідки. Обновки обов'язково купували до великих свят — Великодня, Різдва. Іноді вміст жіночих шкатулок коштувало як пара волів або цілий будинок. Цікаво, що навіть бідні дівчата могли похвалитися розмаїттям гарнітурів: в малозабезпечених сім'ях аксесуари збирали поколіннями і передавали скриньку з намистом як сімейну реліквію. 

Українські жінки любили носити сережки. Народ вірив: їх дзвін відганяє від власниці злих духів. А ще пані вважали, що сережки знімають головний біль. Якщо сережка губилася — буде біда.

Масивні печатки за часів Київської Русі були символом влади. Їх носили князі і знати. На прикрасах гравірували геральдику, значущі події політичного і культурного життя. Багаті дами носили масивні перстні з каменями, а ось селянки не поспішали скуповувати кільця, вважаючи за краще прикрасам на пальцях намисто і сережки. Але в 19 столітті прості українки все-таки звернули увагу на колечка. Однак, вибираючи аксесуар, представниці прекрасної статі в той час керувалися не просто особистими уподобаннями, а „озиралися” на народний символізм.

Срібна каблучка – якщо дівчина носила його на лівій руці – вона готова вийти заміж, на правій –  її засватали.

Золота каблучка – на правій руці аксесуар носили заміжні жінки, на лівій – розлучені. За двох золотих колечкам на лівій руці визначали вдів.

Кільце з бірюзою. Бірюзу в Україні вважали каменем туги. Такі кільця вибирали дівчата, чиї хлопці служили. Так вони показували оточуючим, що серце зайняте, хоч милого і немає поруч.

Етнічні прикраси – сучасний тренд. Однак українці із задоволенням носять символічні аксесуари, не лише віддаючи данину моді. Такі прикраси – це спосіб ідентифікації, люди нарешті згадали, наскільки це важливо.

За матеріалами інтнернет-джерел

Валько Олекса, Українське золотарство. Дукачі / О. Валько. – К.: Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ, 2014. – 216 с. : іл. – (Українське народне мистецтво). 

Альбом присвячений традиційним українським народним прикрасам — дукачам, які виготовляли у майстернях місцевих ювелірів-золотарів з кінця XVIII cm. і до 1930-х pp. Носіння дукача було характерним майже для всіх територій, де проживали етнічні українці. У книзі висвітлено історію виникнення і розвитку дукачів, їх територіальну різноманітність, технологію виготовлення та причини, що зумовили існування дукачів у такому часовому проміжку.

39(=161.2)

В 82

Врочинська, Ганна Володимирівна. Історія традиційних українських прикрас/ Г. В. Врочинська, Г. Г. Стельмащук. – К. : Балтія-Друк, 2020. – 184 с. : кольор. іл.

Відому українські етнографи про те, як з розвитком технологій розвивались і змінювались принципи виготовлення традиційних прикрас українців, які мали не тільки художньо-естетичний сенс, але і зберігали своєрідний код нації. Цікаво, що прикрасами користувались не тільки жінки, а й для чоловіків здавна існували власні традиції і системи визначених символів для позначення за допомогою прикрас в одязі, головних уборах, зброї тощо їхнього місця і становища в суспільстві. 

39(477.87)

К 75

Коцан, Василь Васильович. "Монистята на білиньку шию..." [Образотворчий матеріал] = Women’s beaded jewelry of Transcarpathia : жіночі прикраси з бісеру на Закарпатті : [альбом] / В. В. Коцан ; упоряд., передм. В. В. Коцан, пер. англ. Я. Басараб, фото С. Гудак ; Департамент культури Закарпат. ОДА, КЗ "Закарпат. музей нар. архіт. та побуту" Закарпат. облради. – Вид. 2-ге. – Ужгород : Видавництво Олександри Гаркуші, 2023. – 116 с. : кольор. іл. – Назва на корінці : Жіночі прикраси з бісеру на Закарпатті. – Текст укр., англ. мовами. 

Пропоноване видання є продовженням серії публікацій Закарпатського музею народної архітектури та побуту, що знайомлять поціновувачів народного мистецтва з окремими збірками музею. Воно містить кольорові фотоілюстрації традиційних народних, а також авторських жіночих прикрас з бісеру із фондової збірки ужгородського скансену. Текстову та альбомну частини супроводжують чорно-білі світлини кінця ХІХ - середини XX ст., що демонструють жінок в традиційному народному вбранні, до комплекту якого входять прикраси з бісеру.

903(477.63)

С 37

Симфонія пекторалі: до 50-річчя знайдення пекторалі з кургану Товста Могила / Ю. Білан, Є. Величко [та ін.] ; відп. ред., упоряд. Ю. Полідович ; М-во культури та інформ. політики, Нац. музей історії України [та ін.]. – К. : Мистецтво, 2021. – 184 с. : кольор. іл.

Видання присвячене 50-річчю знайдення шедевра давнього мистецтва – золотої пекторалі у скіфському кургані Товста Могила на Дніпропетровщині. Короткі розвідки дають можливість дізнатися про неперевершене відкриття Бориса Мозолевського, який очолював археологічну експедицію, а також про іс¬торію дослідження Товстої Могили, технологію виготовлення пекторалі, пошуки науковців у розгадуванні її таємниць і сучасне сприйняття образу унікального твору мистецтва. Тексти супроводжуються фото, схемами, об'ємним переліком лі¬тератури та словником-довідником. В альбомній частині вміщено фото окремих сцен та деталей пекторалі. Видання розраховане на широкий загал поціновувачів стародавнього мистецтва.

79.14(4УКР)

З-80

Золоте сяйво Поділля [Текст] / М.В. Потупчик. – Вінниця : [б. и.], 2003. – 16 с. – Текст укр., англ. мовами. 

Каталог представляє пам’ятки старовини, що були знайдені на Вінниччині, серед яких і стародавні прикраси сарматських поховань.

Алдон, Марина. Аліса Міллер перетворює листя дерев на прикраси : [про хустянку та її захоплення гальванопластикою] / М. Алдон // Карпат. об’єктив. – 2024. – 15 лют. – С. 12 : фот.

Алдон, Марина. Закарпатка виготовляє авторські прикраси у вигляді квітів : [про вироби з полімер. глини Д. Голені з м. Хуст] / М. Алдон // Карпат. об’єктив. – 2024. – 1 серп. – С. 12 : фот.

Алдон, Марина. Закарпатка створює ексклюзивні віночки та обручі : [про захоплення М. Кошут із м. Мукачево] / М. Алдон // Карпат. об’єктив. – 2024. – 31 жовт. – С. 12 : фот.

Алдон, Марина. Закарпатська майстриня виготовляє енергетичні прикраси з міді : [про Е. Кіш із Виноградова] / М. Алдон // РІО. – 2024. – 6 лип. – С. 11. : фот.

Алдон, Марина. Хустянка плете дивовіжні квіти з бісеру : [про бісероплетіння М. Рівіс] / М. Алдон // Карпат. об’єктив. – 2024. – 30 трав. – С. 12 : фот.

Голованенко, В. Немає жінки без прикрас / В. Голованенко // Науковий світ. – 2009. – № 3. – С. 32-33. : фото.кольор.

Гутаревич, Т. Жіночі прикраси в стилі "хенд мейд" / Т. Гутаревич // Трудове навчання. – 2013. – № 4. – С. 48-54.

Ісак, Ліна. Авторські прикраси з глини : [інтерв’ю з майстринею по виготовленню прикрас із глини / вела М. Черничко] / Л. Ісак // П’ятниця. – 2012. – № 11 (груд.). – С. 5 : фот. кольор.

Кикоть, Ю. «Радянський Союз привчив українців, що всі намиста – це червоні кульки, нанизані на ниточку» : якщо намисто розвивалося й розсипалося, це був поганий знак : [ інтерв’ю / вела Н. Соколан] / Ю. Кикоть // Країна. – 2023. – 14 груд. (№ 46-47). – С. 44-47.

Кравченко, М. Авторські художні прикраси в Україні (кінець XX-початок XXI ст.) / М. Кравченко // Образотворче мистецтво. – 2012. – № 3-4. – С. 36-37

Кравченко, М. Авторські художні прикраси в Україні кінця XX – початку XX ст. : традиції і сучасні тенденції / М. Кравченко // Науковий вісник Закарпатського художнього інституту. матеріали Міжнародної науково- практичної конференції "Ерделівські читання (Ужгород, 10-12 травня 2010р.)". – Ужгород : Ґражда, 2010. – № 1. – С. 194-200. – Бібліогр. наприкінці ст.

Літераті, Тетяна. Браслети з гільз: ужгородський скульптор створює оригінальні патріотичні прикраси : [про ужгород. скульптора Я.-П. Романа] / Т. Літераті // Ужгород. – 2024. – 18 трав. – С. 7 : фот.

Палош, Ольга. "Ми працюємо на увесь світ". Троє братів з Ужгорода виготовляють унікальні ювелірні прикраси : [про братів Кочутів] / О. Палош // Ужгород. – 2014. – 13 верес. – С. 12 : фот.

Пуцко, В. Г. Золотарство давнього Києва / В. Г. Пуцко // Археологія. – 2008. – № 3. – С. 47-60 : мал. – Бібліогр.: на ост. стр.

Терпиловський, Р. Скарб срібних прикрас VIII ст. з Андріяшівки на Сулі : розділ 6 / Р. Терпиловський, Г. Жаров // Археологія України за роки Незалежності / Ін-т археології Нац. акад. наук України, Всеукр. громад. орг. "Спілка археологів України"; Ін-т археології Нац. акад. наук України. – К. : Ін-т археології НАН України, 2022. – С. 333-336.

Федорів, М. Українські народні прикраси: салби та дукачі / М. Федорів // Слово Просвіти. – 2024. – 31 жовт.-6 листоп. (№ 43). – С. 16.

Хардаєв, В. М. Прикраси готського жіночого костюма УІ-УІІ ст. (невідомі артефакти) / В. М. Хардаєв // Археологія : науковий журнал з проблем археології та давньої історії. – 2016. – № 4. – С. 87-99 : рис. – Бібліогр.: с. 97-99. 

Яковлева, Л. А. Прикраси з мушель верхнього палеоліту України / Л. А. Яковлева // Археологія. – 2012. – № 1. – С. 3-13 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.