«Дякую Богові, що дав мені народитися українцем»

4 липня 1995 року, за десять днів до відходу у вічність, Олесь Гончар записав у щоденнику ці сповідальні слова.

 

3 квітня день народження геніального майстра слова Олеся Гончара.

Олесь Терентійович Гончар (ім’я при народженні – Олександр Біличенко) – український письменник, літературний критик, громадський  діяч. Лауреат найвищих літературних відзнак та премії імені Тараса Шевченка (1962), академік НАНУ, Герой України (2005, посмертно). Перекладений 67 мовами світу, а Біографічний центр у Кембриджі (Велика Британія) визнав Гончара "Всесвітнім інтелектуалом 1992–1993 років".

 

Цікаві факти з життя письменника

1. Любив творити зранку

Олесь Гончар зазвичай твори писав зранку – приблизно з 10 до 14 години. Замикав на ключ двері кабінету, відключав телефон, а коли хто письменника в цей час шукав, то домочадці відповідали, що його немає вдома. Якщо з тих чи інших причин не випадало попрацювати за письмовим столом, О. Гончар журився: «Ляснув день». Перешкод траплялося чимало — з’їзди, засідання, депутатські обов’язки, спілчанські справи... Тож, повернувшись додому, письменник щоразу намагався надолужити згаяне. І називав це «каторгою на творчих галерах» (щоденниковий запис від 23.11.1980).

Письменник був не з тих, хто пише романи щорік, після написаних за три роки «Прапороносців», він створив за майже 30 років вісім романів. Постійно удосконалював свої тексти, правив навіть надрукований твір. Відтак, друге видання, третє – всюди є відмінності, порівняно з початковим журнальним варіантом.

2. «Собор»: 20 років заборони

Роман «Собор» був опублікований у 1968 p. тричі – у журналі «Вітчизна» та у видавництвах «Дніпро» і «Радянський письменник». Книжку швидко розкупили та прочитали мільйони читачів, які високо оцінили цей твір і прагнення його позитивних героїв захистити і зберегти як побудований ще в добу козаччини собор на Придніпров’ї, так і «собори людських душ». «Основним сенсом роману Олеся Гончара є пошук опори духовності, пошук живих джерел людяності, розгадування народних традицій і святинь, за які тримається народ у розхитаному світі стандартизації, в прагненні зберегти своє єство, своє обличчя», – зауважив у своєму, поширюваному у Самвидаві, єсеї «Собор у риштованні» Євген Сверстюк.

Перші рецензії на роман були схвальні, та невдовзі комуністична система розпочала нещадну критику і твір вилучили з літературного процесу на два десятиліття. Олесеві Гончару навіть загрожував арешт, але партійне керівництво врешті-решт відмовилося від цього, щоб не робити письменника-фронтовика символом інакодумства.

3. Нобелівські епізоди

16 лютого 1968 р. О.Гончар написав у своєму щоденнику, що  серед письменників поширили чутку, ніби Папа Римський висунув його роман «Собор» на Нобелівську премію. Це стало початком радянської критики цього твору.

У 1989 р. представники української діаспори номінували «Собор» на Нобелівську премію 1990 року. Цю ідею підтримали професор Остап Тарнавський, голова Об’єднання українських письменників в еміграції «Слово», професор Ярослав Падох, президент Наукового товариства ім. Шевченка, професор університету Нью-Джерсі Іван Фізер, професор університету Ла Саль у Філадельфії Леонід Рудницький, товариство «Просвіта», професура Київського університету ім. Т. Шевченка й інші.

Того року письменник премії не отримав, але шанси на це були, бо в лютому 1991-го до Українського ПЕН-клубу надійшов запит із Стокгольма. Нобелівський комітет з літератури, який саме в лютому розпочинає попередній відбір кандидатур, цікавився, чи підтверджує Український ПЕН-клуб висунення «Собору» на премію 1992 року? ПЕН-клуб, звичайно, підтвердив номінацію. Та, на жаль, фортуна й цього разу не всміхнулася О.Гончару.

Через два роки роман «Собор» знову подали на Нобелівську премію. 2 лютого 1994-го письменник занотував у щоденнику: «Інститут літератури подає автора «Собору» на Нобелівську. [...] Ставлюсь до цього спокійно. Скоріш за все, й цього разу все кінчиться безрезультатно». Так і сталося. Продовжитися нобелівським перегонам Олеся Гончара вже не судилося. Влітку 1995-го він пішов із життя, а, згідно зі статутом, Нобелівські премії присуджують тільки живим.

4. Відмовився писати неправду

Олесь Гончар заслужив у суспільстві славу людини моральної й совісної. Свого часу компартійна система планувала за допомогою його творчості розправитися зі своїми ідеологічними противниками. Письменнику запропонували написати роман про Українську повстанську армію –  обіцяли надати всі необхідні документи, аби лиш написав «так, як треба». Олесь Гончар відмовився: «Правду ви мені все одно не дасте написати, а неправду  – не хочу!»

5. Захищав письменників

У 1965 р. Олесь Гончар спробував заступитися за шістдесятників під час перших репресій проти них. ЦК Компартії України у 1966 р. сформував комісію, що мала розгромити книжку Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». «О.Т.Гончар відмовився, брати участь у роботі цієї комісії, про що він у письмовому вигляді повідомив ЦК. Цей учинок нас усіх засмутив», – записав у щоденнику перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест. Очевидно, що Гончар прямо засудив репресії проти інакодумців, бо окремі компартійні діячі вимагали й арешту письменника.

Насправді О.Гончар захищав Івана Дзюбу, Ліну Костенко, Івана Чендея, Григора Тютюнника та інших літераторів, що виступали проти тоталітарної системи. «Гончар захищав нас як міг. І не заглядав у рота нікому — ні Брежнєву, ні Щербицькому. Говорив що думав»,  –  писав поет Борис Олійник:

Після хвилі арештів української інтелігенції, він написав у щоденнику: «Яка дика епоха! З якою сатанинською силою нищилася Україна! За трагізмом долі ми народ унікальний. Найбільші геній нації — Шевченко, Гоголь, Сковорода — все життя були безпритульними. Шевченків «Заповіт» написано в Переяславі в домі Козачковського, Гоголь помер у чужому домі, так само бездомним пішов із життя й Сковорода... Але сталінщина своїми жахіттями, державним садизмом перевершила все. Геноцид винищив найдіяльніші, найздібніші сили народу. За які ж гріхи нам випала така доля?»

6. Під наглядом і цензурою

Олесь Гончар жив під постійним наглядом спецслужб і не раз чекав арешту. Страждав від радянської цензури.

Перший сильний удар з боку цензури і радянської критики чекав письменника ще після публікації його твору «Модри Камінь», новела з’явилася в друкованому вигляді до «Прапороносців». У сюжеті оповідання йдеться про почуття, яке спалахнуло між радянським солдатом-визволителем і громадянкою Словаччини, дівчиною Терезою. Можливість появи такого почуття цензура категорично заперечувала.

Роман «Подорож до Мадонни» вийшов під іншою назвою – «Твоя зоря». Йому заперечили: у нас, мовляв, одна дорога – до комунізму, а не до якоїсь там Мадонни. Довідавшись про це, Гончар згадав сумну історію із «Собором» і мусив змінити назву.

Оточення двох радянських лідерів – Хрущова, потім Брежнєва – натякало О.Гончареві, щоб він написав про цих господарів Кремля художній твір. Або принаймні вивів їх на кількох сторінках одного з романів. Письменник встояв перед важкими спокусами поповнити численні лави владних підлабузників і згаданих осіб у його творах годі шукати.

7. Літературний заповіт

Головним літературним «брендом» О.Гончара вважалися «Прапороносці». Однак у щоденнику залишився такий запис письменника: «Січовик заповідав класти в могилу – під голову – сідло козацьке... А що я заповів би? Мені покласти під голову три книги: «Тронку», «Собор» і «Зорю». Цей своєрідний заповіт Олесь Гончар склав у січні 1982-го.

8. Підтримав перший Майдан

У жовтня 1990 р. українські студенти на Майдані Незалежності у Києві оголосили голодування, яке згодом отримало назву «Революція на граніті».

Серед протестуючої молоді була онука О. Гончара – Леся. Олесь Гончар прийшов до Верховної Ради і висловив їм свою підтримку. «Вчора я відвідав табір, де голодують студенти. В цих змучених, виснажених, але до краю стійких, здатних на самопожертву юнаках я впізнав нашу молодість. Я почув від них: «Ми виховувалися на ваших творах. Ми, власне, є студбатом іншого, нового часу. Нас привело сюди вболівання за долю свого народу – ось наші вимоги...» Вимоги голодуючих студентів я вважаю цілком справедливими».

9. Вийшов із компартії

Письменника вразив цинічний глум і насмішки народних депутатів щодо голодуючих студентів. Щоб висловити свою солідарність із протестувальниками Олесь Гончар написав заяву про вихід із комуністичної партії, куди вступав на фронті, а тому дуже цим дорожив. А того дня сказав: «Тоді я хотів умерти за партію, а тепер не хочу!» Це був шок для нього, але й для суспільства також. Цей крок письменника став прикладом для багатьох українців, які слідом теж виходили із компартії, чимало з них робили це також прилюдно.

Наступного, 1991-го, письменників опитували: «Який літературний твір був найвидатнішим у минулому році?». Один із них відповів, що найсильнішим твором літератури вважає заяву О.Гончара про вихід із партії.

10. Вітав незалежність України

О.Гончар дуже позитивно сприйняв ідею референдуму про проголошення української незалежності. Він стверджував, що для кожного з українців референдум стане тестом, який покаже, наскільки громадяни зуміли вичавити з себе тоталітаризм. З часом незалежності письменник пов'язував великі надії на відродження української нації.

На сесії Верховної Ради України після історичного референдуму 1 грудня 1991 року Олесь Гончар проголосив результати волевиявлення українців жити у незалежній Україні.

 

Цитати із творів Олеся Гончара

• Найбільша перемога – це та, яку здобуваєш на самим собою.
• Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!..
• Мистецтво в наш час притягує найшляхетніших. Мистецтво - це, можливо, останнє пристанище свободи. 
• Понищиш, кинеш у небуття батьківське, то й власне твоє життя безцільно впаде, заглухне в тебе ж біля ніг… Каліка той, хто не здатен предківщиною дорожити. Людині дано пам'ять, що сягає у віки, тому вона й людина… 
• Сила розвіється, а правда ніколи!
• Завжди знайдеться ескімос, котрий дасть вказівку жителям тропіків, як їм поводитись під час спеки. 
• Дорожіть днем – ось що я вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе - хто іскрить!
• Свобода патлата, голова в неї немита, а найчастіше вона має вигляд сердито піднятих, судорожне стиснутих кулаків… 
• Мова - це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.  
• Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо… Руйнуємо своєю байдужістю.
• Росію погубить ненависть, яку вона розпалює в собі, — ненависть до України...

Джерело: Український інститут національної пам'яті 

 

З творчого доробку Олеся Гончара

 

84(4УКР)6 Г 65 Гончар, О. Т. Твори : в 12 т. Т. 1 : Прапороносці. Поезії. Коментарі / О. Т. Гончар ; Нац. акад. наук України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський [та ін.] ; упоряд.: С. А. Гальченко ; В. Д. Гончар ; В. К. Коваль. – К. : Наук. думка, 2001. – 576 с. Зібрання творів О. Т. Гончара в 12-и томах – це найповніше видання спадщини письменника, в якому друкуються романи, повісті, щоденники та листування, яке вдалося зібрати на час його виходу в світ. У першому томі подається трилогія "Прапороносці", текст якої автор допрацьовував навіть в останній рік свого життя, а також поетичні твори, написані переважно у роки війни, які частково виходили окремою книжечкою "Фронтові поезії" та повністю друкувалися у збірці "Поетичний пунктир походу".

84(4УКР)6 Г 65 Гончар, О. Т. Твори : в 12 т. Т. 2 : Земля гуде. Партизанська іскра. Микита Братусь. Щоб світився вогник. Оповідання з циклу "Південь". Коментарі / О. Т. Гончар ; Нац. акад. наук України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський [та ін.] ; упоряд.: С. А. Гальченко, В. Д. Гончар, В. К. Коваль. – К. : Наук. думка, 2002. – 512 с : портр. – Бібліогр. в комент. : с. 501-507.  У другому томі подаються повісті «Земля гуде», «Микита Братусь» і «Щоб світився вогник», кіноповість «Партизанська іскра» та оповідання з циклу «Південь».

84(4УКР)6 Г 65 Гончар, О. Т. Твори : в 12 т. Т. 7 : Твоя зброя. Далекі вогнища. Спогад про океан. Коментарі / О. Т. Гончар ; Нац. акад. наук України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол.: М. Г. Жулинський [та ін.] ; упоряд. , комент. С. А. Гальченко. – К. : Наук. думка, 2008. – 560 с. : портр. – Бібліогр. в комент. : с. 537-555. До сьомого тому увійшли роман «Твоя зоря», повість «Далекі вогнища» та новела «Спогад про океан». Їхні герої потрапляють у ситуації, для виходу з яких необхідне велике напруження моральних і фізичних сил. Ці твори насичені глибокими роздумами про долю природи й світу загалом, пройняті тривогою за духовність сучасної людини.

84(4УКР)6 Г 65 Гончар, О. Т. Твори : в 12 т. Т. 8 : Мала проза. Коментарі / О. Т. Гончар ; Нац. акад. наук України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол.: М. Г. Жулинський [та ін.] ; упоряд., комент. Н. Г. Баштова. – К. : Наук. думка, 2009. – 496 с. : портр. – Бібліогр. в комент. : с. 469-491.  До восьмого тому увійшли заново відредаговані автором «Модри Камень», «Весна за Моравою», «Березневий каламут», «Маша з Верховини», «На косі», «Кресафт», «Магда», «Ода тій хаті, що в снігах», «Корида», «Геній в обмотках», «Пізнє прозріння», «Жінка в сірому», «Двоє вночі», «Летять усміхнені птиці», «Чорний яр», «За мить щастя», незакінчена повість «Білий лотос» та вибране із творчих задумів письменника.

84(4УКР)6 Г 65 Гончар, О. Т. Твори : в 12 т.  Т. 9, кн. 1 : Публіцистика / О. Т. Гончар ; редкол.: М. Г. Жулинський, В. Г. Дончик [та ін.] ; Нац. акад. наук України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; упоряд., післямова В. М. Галич, комент. В. М. Галич, комент. О. А. Галич. – К. : Наук. думка, 2012. – 888 с. Перша книга дев’ятого тому містить нариси, статті та промови письменника.

84(4УКР)6 Г 65 Гончар, О. Т. Твори : в 12 т. Т. 10 : Листи / О. Т. Гончар ; редкол.: М. Г. Жулинський, В. Г. Дончик [та ін.] ; Нац. акад. наук України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; упоряд. та комент. Я. Г. Оксюта. – К. : Наук. думка, 2011. – 808 с. : портр. – Імен. покажч.: с. 777-805.  До десятого тому творів увійшли листи автора за 63-річний період. Публікується лише частина офіційного листування письменника як керівника СП України та депутата Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР.

84(4УКР)6 Г 65 Гончар, О. Т. Вибрані твори : у 4 т. Т. 1 : Тронка. Собор. Кресафт : романи, оповідання / О. Т. Гончар. – К. : Сакцент Плюс, 2005. – 544 с.  До першого тому творів Олеся Гончара увійшли його знакові романи «Тронка» і «Собор», які розкривають найхарактерніші ідейно-тематичні та жанрові ознаки художнього доробку письменника, та оповідання «Кресафт». Роман «Собор» друкується в останній прижиттєвій редакції Олеся Гончара. Для назв своїх романів Гончар обирав місткі й багатозначні символи, вводячи читача у світ знаків, що повинні символізувати прекрасне і мудре. Назви романів і справді є надзвичайно символічними, а те, що хоче автор передати в цих назвах, визначає смисл усього художнього задуму письменника.

84(4УКР)6 Г 65 Гончар, О. Т. Вибрані твори : у 4 т. Т. 2 : Циклон. Твоя зоря. Микити Братусь. Далекі вогнища : романи, повісті / О. Т. Гончар. – К. : Сакцент Плюс, 2005. – 736 с. До другого тому творів Олеся Гончара увійшли романи «Циклон», де герої діють під час боротьби із стихійним лихом у районі Карпат, і «Твоя зоря», у центрі якого – образ патріота й інтернаціоналіста, людини з глибоко розвинутим почуттям гідності й честі, а також повісті «Микита Братусь» і «Далекі вогнища».

84(4УКР)6 Г 65 Гончар, О. Т. Вибрані твори : у 4 т. Т. 3 : Людина і зброя. Чорний Яр : роман, оповідання / О. Т. Гончар. – К. : Сакцент Плюс, 2005. – 320 с. До третього тому творів Олеся Гончара увійшов роман «Людина і зброя» (відзначений Шевченківською премією за 1962 р.) — про подвиг студентів, які в перші дні Великої Вітчизняної війни добровільно йдуть на фронт і у двобої з ворогом виявляють патріотизм і мужність, а також оповідання «Чорний Яр». Роман «Людина і зброя» друкується в останній прижиттєвій редакції автора.

Рідкісний запис: Олесь Гончар читає свої вірші

84(4УКР)6 Г 65 Гончар, О. Т. Поетичний пунктир походу: поезії / О. Т. Гончар. – К.: Просвіта, 2000. – 118 с. Ім‘я Олеся Гончара упродовж багатьох років було символом слави і честі української літератури. Воістину життя великих митців не припиняється із фізичною смертю! І свідченням цього є вперше оприлюднені в цій книзі поезії Олеся Гончара. Це – невідома широкому читацькому загалу, наповнена духовним змістом і спрагою творення житейська фронтова поезія. Вона зафіксувала почуття патріота-українця, які довелося пережити автору на нелегких дорогах війни.

 

83.3(4УКР)6 З-64 Зіткана з любові : [зб. праць про В. Д. Гончар та О. Т. Гончара] / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Держ. вищ. навч. закл. "Нац. гірн. ун-т" [та ін.] ; редкол.: В. Ю. Пушкін, С. Є. Ігнатьєва, І. К. Цюп’як. – Дніпропетровськ : НГУ, 2011. – 92 с. : іл. – Бібліогр. наприкінці ст. та у підрядк. прим.  Книга «Зіткана з любові», про дружину О. Гончара Валентину Данилівну. Сам Олесь Терентійович, кажучи про неї: «Ось хто зітканий весь із любові! Найвищим цим даром – даром повної самовіддачі – Валя володіє від природи, в цьому її вся вдача, вся душа, все її життя»

012:821.161.2 Г 65 Олесь Гончар [Електронний ресурс] : біобібліогр. покажч. / М-во культури України, Нац. парлам. б-ка України ; упоряд. О. М. Піхур [и др.]. – К. : Укр. письменник, 2013. – 760 с. : іл. – Абет. покажч.: с. 666-671. – Імен. покажч.: с. 672-732. – Режим доступу : https://bit.ly/3zbFHa2 – Назва з екрана. Біобібліографічний покажчик, присвячений життю і творчості Олеся Терентійовича Гончара (1918-1995) – видатного українського письменника, культурного і громадського діяча. Він належить до когорти непересічних митців, що стали епохою в історії вітчизняної культури. Пройшовши разом зі своїм поколінням унікальний життєвий шлях, сповнений злетами, перемогами і випробуваннями, Олесь Гончар став справжнім духовним лідером нації. Його творчість є знаковим явищем в українській літературі другої половини ХХ ст. Літературний доробок письменника – вагоме культурне надбання українців, його твори відомі та шановані у світі. Це видання має на меті розкрити всі напрями таланту Олеся Гончара, стати провідником по його творах – від перших літературних спроб на сторінках періодичних видань 30-х років ХХ ст. до романів і публіцистики другої половини ХХ ст. Покажчик адресований науковцям, літературознавцям, мистецтвознавцям, викладачам, аспірантам, студентам гуманітарних вищих навчальних закладів, бібліотечним працівникам, а також усім, хто вивчає українську літературу і творчість О. Т. Гончара.

83.3(4УКР)6 С 79 Степаненко, Микола Іванович. Олесеві Гончару – 95 : [довідник] / М. І. Степаненко, В. В. Орєхова. – Полтава : Видавець Шевченко Р. В., 2014. – 92 с. – Імен. покажч.: с. 85-90.  У довідникові подано інформацію про святкування в 2013 році 95-ліття від дня народження видатного українського письменника, громадського діяча Олеся Гончара. Систематизовано матеріали наукових конференцій, публікації, уміщені у всеукраїнських, обласних, районих періодичних виданннях, у збірниках наукових праць, культурно-мистецькі і просвітницькі заходи, які відбувалися у столиці України й інших містах. Для широкого кола шанувальників українського слова й культури.

Інтернет-ресурси:

Міжнародна премія імені Олеся Гончара

 

Підготувала Марія Гумен.