821.161.1(477)

Р 26

Рафєєнко, Володимир Володимирович. Довгі часи (міська балада) : роман / В. В. Рафєєнко ; пер. з рос. М. Кіяновська. – Л. : Вид-во Старого Лева, 2017. – 272 с.

 

«Довгі часи» — міська балада, казка для дорослих про життя і смерть в часи війни, де фантасмагоричне та ірреальне перемежовується з дійсністю, правдою нашого буття. Роман складається з двох частин. Перша — це моторошна казка, де на околиці Z у триповерховій лазні «П’ятий Рим» без сліду зникають окупанти і щоранку лунає гімн України, де колорадські жуки з ногами-кинджалами перетворюють роздачу гуманітарної допомоги на бійню, де, врешті, аби потрапити у Київ, потрібно прийняти смерть. Друга частина — новели, написані у реалістичній манері та вплетені у тло казки. Новели про людей, які живуть і виживають у Донецьку. Реальні долі, реальні історії, від яких стискається серце.

84(4УКР)6

К 38

Кідрук, Макс. Небратні / М. Кідрук. – Х. : Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2015. – 304 с.

 

Популярний письменник простежує відносини українського і російського народів, починаючи з часів Хмельниччини. Автор стверджує, що незалежність та свободу вибору народ повинен відстоювати сам, не сподіваючись на чиюсь допомогу.

Росіянам дуже хочеться бути одним народом зі своїми сусідами. Але бажання це настільки маніакальне, що мимоволі справляє враження синдрому недуги. Ментальної хвороби, яка розмиває межі реальності, а правду розфокусовує настільки, що та стає брехнею. Українці, білоруси, росіяни — один народ, як полюбляє заявляти лисуватий і коротенький, мов патик для підв’язування помідорів, псевдостратег із Кремля. Тільки чомусь у цього єдиного народу все може бути лише російським: і мова, і культура, і погляд на історію, і православ’я, і пантеон героїв.

Таким чином, формула «один народ» не робить нас взаємно багатшими, урізноманітнюючи культуру й додаючи національних особливостей, а навпаки — стриже всіх під росіян. Століттями в ім’я єдності трьох східнослов’янських народів убивали інтелігенцію, забороняли мову, нищили самостійність і русифікували. Це почасти давало результати, поки цій ідеї опиралися лише десятки, сотні чи тисячі українців, але збій стався, коли вся багатомільйонна Україна чітко сказала: ми не хочемо більше бути «русскім міром».

821.161.1(477)

К 93

Курков, Андрій Юрійович. Війна / А. Ю. Курков ; пер. з рос.: В. С. Бойко, К. П. Ісаєнко. – Х. : Фоліо, 2019. – 640 с.

 

До цієї книжки увійшли твори всесвітньо відомого письменника Андрія Куркова, які пов’язані однією темою — війною.

«Щоденник Майдану та війни» — особистий щоденник автора, фіксоване відображення життя у Києві та країні, доповнений записами про перипетії на сході України, в Криму, роздумами про війну, про те, як і чим, за його баченням, живе окупований Донбас останні роки.

А у романі «Сірі бджоли» розповідається про життя пенсіонера сорока дев’яти років Сергій Сергійовича, який живе у селі Мала Староградівка, що знаходиться у так званій сірій зоні. Головна його турбота — як і куди з настанням весни відвезти подалі від війни своїх бджіл. Відвезти туди, де не стріляють, щоб згодом у меду не було присмаку війни...

Курков переконаний, що війна проти України - це породження не тільки Путіна, а й російського суспільства. "Вони удвох працювали над цією війною - російське суспільство і Путін. І вони удвох досягли успіху, успіху умовного - в тому сенсі, що вони змогли почати цю війну. Насправді 20 років Росію готували до того, що можна бомбити Київ і вбивати українців."

821.161.2

І-49

Ілюха, Юлія. Східний синдром : роман / Ю. Ілюха. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. – 240 с.

 

Роман Юлії Ілюхи «Східний синдром», на який  так довго чекали, повертає читача до початків російсько-української війни. Не тільки тому, що датовані 2015 роком події на сьогодні вже є історією, а й тому, що біографії персонажів стають своєрідними поясненнями для розуміння глобальних подій. Вася із Західної України, Макс із Донбасу, Таня з Росії опиняються на цій війні з різних причин, однак для кожного вона стає своєю.  Вони ніколи не зустрілися б, якби не війна на Донбасі. Гарячий вересень 2014-го звів разом адвоката-невдаху Васю, айтішника Макса та росіянку Таню, що втекла від чоловіка-садиста. У кожного — власна історія болючих втрат, яка штовхнула їх у бліндажі: Вася втікає в АТО від сварок із дружиною, Макс прагне помститися за вбиту наречену, а Таня мріє розпочати нове життя. Дружба, любов, ненависть — етапи одного шляху, який їм доведеться пройти. І жоден із них не уявляє, чим цей шлях скінчиться.

 Ця в чомусь романтична, а в чомусь дуже сувора розповідь не загубиться на тлі інших текстів про війну саме завдяки художній майстерності авторки. Юлія Ілюха вміє розповідати історії, передавати почуття та емоції і водночас уникати будь-якого галасливого пафосу й мови ненависті. А це не часто побачиш у сучасній українській літературі.

У цій книжці немає батальних сцен і кривавих подробиць. Це оповідь не про героїв, а про звичайних людей, які повернулися з війни тілом, не повернувшись душею.

84(4УКР)6

П 52

Положій, Євген Вікторович. Іловайськ : розповіді про справжніх людей / Є. В. Положій. – Х. : Фоліо, 2015. – 384 с.

 

«Іловайськ» — книга про мужність, неймовірний героїзм і людяність українських солдат і офіцерів, бійців добровольчих батальйонів, батальйонів тероборони, всіх тих, хто опинився в кінці серпня 2014 року в «Іловайському котлі», що став найбільшою поразкою української армії в ході війни на сході. Це чесна книга про війну, яка, як відомо, нікого ще не зробила краще, натомість, серед крові, вогню та заліза люди залишаються людьми.

«Іловайськ» – художній текст, роман, побудований на реальних подіях, у якому серед героїв, що мають реальних прототипів, живуть, здійснюють подвиги та помирають вигадані персонажі. І якщо учасники тих подій знайдуть у тексті деякі невідповідності зі своїми спогадами,  це – не документальна повість, хоча автор і намагався бути максимально точним. У цьому йому допомагали бійці добровольчих батальйонів «Донбас», «Дніпро-1», «Миротворець», «Херсон», 39-го («Дніпро-2»), 40-го («Кривбас»), 42-го батальйонів територіальної оборони, солдати та офіцери 17-ї танкової бригади, 51-ї, 92-ї, 93-ї бригад ЗСУ, прикордонники Сумського пересувного загону.

 Автор почув історії близька сотні учасників Іловайської трагедії, книга побудована на реальних подіях. Тим не менше, просимо вважати всі збіги імен, прізвищ та позивних випадковими.

84(4УКР)6

Ш 66

Шкляр, Василь Миколайович. Чорне сонце : збірка / В. М. Шкляр. - Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. - 304 с.

 

 У романі йдеться про події російсько-української війни  очима бійця полку «Азов». Хто і навіщо затягує криваву драму, чому гинуть найкращі, чому місцеві вважають своїх визволителів ворогами, яким наш герой бачить майбутнє Вітчизни?Глибока, сповнена смутку, болю й надії оповідь хлопця, якого честь і сумління змусили взяти до рук зброю. Сам Василь Шкляр стосовно героїв «Чорного сонця» зазначив: «Кажуть, герої не вмирають, але я хотів би, дуже хотів би, щоб вони замість бути героями жили. Тут, на землі, вони потрібніші, ніж на небі. Тут є багато такого, чого без них не зробить ніхто». А мужні та хоробрі Герої вийшли на захист своєї країни, своєї домівки, своєї родини. На превеликий жаль, тисячі воїнів не повернулися з поля бою, десятки тисяч отримали поранення… Кожного дня вся країна стежить за подіями на Сході, але усі новини – це погляд зі сторони. Натомість Василь Шкляр надав нам можливість не тільки стати поруч з бійцями, а й уявити себе на місці одного з них. Книга важка, але такі книги життєво необхідні, бо завдяки їм кожен українець має зрозуміти, чим і як приходиться жертвувати бійцям, щоб здобути мир і спокій України, прокласти дорогу до добробуту і справедливості, привести дітей – своїх і чужих – до вільної країни, де панує правда і добро.

 

84(4УКР)6

Г 94

Гуменюк, Борис Іванович. Блокпост : вірші, новели, публіцистика / Б. І. Гуменюк. – К. : Академія, 2016. – 336 с.

 

Як сказав Михайло Слабошпицький: «Борис Гуменюк переїхав танком усю українську поезію. Тепер буде українська поезія до Гуменюка і після  Гуменюка».

«Блокпост» -  книга Бориса Гуменюка, в якій ідеться про події в Україні часів Майдану і війни на Донбасі. Як стверджує сам автор: «Я не знаю, який там із мене вояка, скоріш за все – «так собі», але свій суб’єктивний кут війни намагаюся тримати усіма доступними мені засобами. Сподіваюся, колись із таких суб’єктивних картинок складеться одна правдива мозаїка».  Більшість текстів, що є в книзі, з’являлися спершу на Фейсбуці і є різними за стилем. Це публіцистичні нотатки, художня проза і вірші. В дизайні книжки збережено вузький формат стрічки новин Фейсбука, а різними шрифтами позначено різні жанри і стилі творів. За словами самого автора, він свідомо уникав літературщини, акторства, бо тему війни не можна імітувати. Її треба просто фіксувати, каже Б.Гуменюк, десь додаючи певної художньої і жанрової форми, але короткої. Адже стан війни не налаштовує на розлогий формат. Тут треба встигнути розпочати і завершити текст, поки живий…

821.161.2

Г 83

Гридін, Сергій. Сапери : повість / С. Гридін. – К. : Академія, 2017. – 192 с.

 

Вони йшли на війну не так, як добровольці й мобілізовані першої хвилі. Четверта хвиля повихоплювала зі спалень і тих, хто на війну не збирався. Звичайних чоловіків, не для війни народжених. Та коли кличуть, вони не ховаються. Йдуть, бо чоловікам інакше не личить. Бо війна — чоловіча робота. Хоч і не всі такі . Їм непросто навчитися жити без піжам і звикнути до солдатського побуту. Складно вбутися там, де всі — нестерпно різні. Де агресія й брутальність зашкалюють. Часом здається, що здичавілість новобранців виштовхує знічену цивілізацію в далекий кут історії. Над усім у них — дух вольниці й інстинкти.Свавілля верховодить, поки обставини не ставлять їх у стрій. Поки війна не нагадає про ціну життя. І чому вони там. Тоді приборкують норови, знаходять голови і беруться за роботу. Їх уже не збити з толку, коли вони — солдати. Бо за ними — земля, країна й рідня. А над ними — Бог, якому відсилають молитви. Випробування війною пробуджує справжність людини і солдата. Нещодавній покидьок нищить у собі себе потворного. Вчорашній пофігіст, забуваючи про себе, рятує товариша. Неприятелі стають побратимами. Саме про чоловічий вимір війни ця повість. Про те, якими чоловіки приходять у військо, як поводяться і якими стають. Про псевдочоловіче, брутальне і не тільки…Її автор знає цю війну як командир саперного взводу. Тому повість вражає тонко спостереженими деталями. І неприкрашеною правдою, яку бачить тільки письменник. Не варто шукати в «Саперах» банальну правду фактів. Усі події і герої повісті — вигадані. У ній правда життя на війні. Психологічна правда війни. 

84(4УКР)6

Л 72

Лойко, Сергій. Аеропорт : головна книга про війну, якої не повинно було бути, і про героїв, які хотіли жити, але вмирали : роман / С. Лойко. – К. : Брайт Стар Паблішинг, 2015. – 328 с.

 

Дія роману починається в Аеропорті й розгортається похвилинно протягом останніх п’яти днів понад 240-денної облоги. Хоча роман заснований на реальних фактах, усі персонажі – плід художнього вимислу, як і назва Аеропорту. Маленький український гарнізон Аеропорту денно й нощно відбиває атаки супротивника, який значно переважає його у живій силі й техніці. Але тут, у цьому зруйнованому до підвалин Аеропорті, підступні й жорстокі вороги зіштовхуються з чимось неочікуваним і неймовірним. Із кіборгами. Вороги самі так назвали захисників Аеропорту за їхню нелюдську живучість та впертість приречених. Кіборги, своєю чергою, ворогів прозвали орками. Разом із кіборгами в Аеропорті перебуває американський фотограф, який через низку причин переживає цю необов’язкову війну як особисту драму. Його очима, наче в калейдоскопі, в перервах між боями в Аеропорті читач також побачить усю історію того, що об’єктивні історики назвуть не інакше як російсько-українською війною.

«Аеропорт» – це не хроніка, не розслідування, не літопис. Це художній вимисел, заснований на реальних фактах. У книзі багато персонажів, багато переплетених драматичних сюжетних ліній. Роман не тільки і не стільки про війну. Він і про любов, про зраду, пристрасть, ненависть, лють, ніжність, відвагу, біль і смерть. Іншими словами, про наше сьогоднішнє й учорашнє життя. 

821.161.2

Т 46

Тихий, Володимир Вікторович. Наші котики, або як ми полюбили лопати в умовах обмеженої антитерористичної операції з елементами тимчасового воєнного стану : кіноповість ; Бліндаж : дев’ять історій / В. В. Тихий, В. Б. Пузік. – Х. : Фоліо, 2020. – 256 с.

 

Кіноповість «Наші котики» — це трагікомічна розповідь про пригоди бійців АТО, створена за мотивами сценарію однойменного фільму режисера Володимира Тихого, який він написав у співавторстві з Валерієм Пузіком. Події розгортаються на початку гарячої фази війни на сході України. На одну з позицій фронту заступають на бойове чергування головні герої: інженер, актор і продавець квітів. На позиціях до четвірки приєднується амбітна журналістка для виконання секретного завдання. Жоден з них не має бойового досвіду, нічого не знає про наміри командування, та й на місцевості майже не орієнтується. Втім саме вони стають причиною грандіозного фіаско масштабної операції ворога… Відвага, мужність, трохи гіпнозу та фірмовий гумор — вибухова суміш для «теплої зустрічі»! Воїни-добровольці, як і тисячі їхніх побратимів, і гадки не мають, що відіграють вирішальну роль у захисті Батьківщини поки ставатиме на ноги боєздатна регулярна армія. Історії головних героїв з позивними Літо, Професор і Грін, як і доброволець Валерій Пузік узяв з реального фронтового життя, передовсім писалися для вебсеріалу «Бліндаж». У виданні вміщено дев’ять сюжетів.  

821.161.2

М 69

Михайлишин, Ігор Ярославович. Танець смерті: щоденник добровольця батальйону "Донбас" / І. Я. Михайлишин. – Х. : Фоліо, 2019. – 320 с. 

 

Ігор Михайлишин — доброволець, піаніст, юрист. Музикант-аматор, грав на Майдані у грудні 2013 року. До лав добровольчого батальйону «Донбас» НГУ потрапив у червні 2014 року. Взяв позивний «Піаніст». У серпні 2014 року опинився в гущі Іловайського котла у протистоянні зі збройними силами РФ. Після вимушеної капітуляції провів 119 днів у полоні. Згодом повернувся на фронт у складі батальйону «Донбас-Україна» ЗСУ. Після закінчення військового контракту здобуває професійну музичну освіту в Київському інституті музики імені Р. Глієра.

«Танець смерті» — музичний твір Ф. Ліста, який для Ігоря символізує війну, боротьбу добра і зла, якій немає кінця. У цій конфронтації доля однієї людини є настільки мізерною, що її просто не помічаєш. Але якщо придивитись, побачиш віддзеркалення глобальної баталії у внутрішньому світі людини. Єдине, що врятує від загибелі, — постійний рух. Рух є умовою життя. Умовою розвитку. Умовою перемоги. Книга від добровольця, який без досвіду бойових дій потрапив на війну. Іноді написано трохи наївно, але ж писала молода людина-романтик. Історія охоплює період від початку перших тренувань у таборі під Києвом і до завершення Іловайської трагедії. Дає зрозуміти стан українського війська в той час. 

84(4УКР)6

В 25

Вдовиченко, Галина. Маріупольський  процес : роман / Г.  Вдовиченко. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. – 288 с.

 

Роман Галини Вдовиченко пропонує читачам українську модифікацію одного з класичних воєнних сюжетів. Ідеться про схему: чоловік-воїн потрапляє в полон, переходить у рабство до ворожої родини, а звідти йому щастить звільнитися завдяки особливим стосункам із дівчиною (дівчинкою, жінкою) із цієї родини. Універсальність і архетипність такої конструкції ґарантує в певному сенсі безпрограшний результат і притягує увагу незалежно від передбачуваности розв’язки. У цьому романі — усе як на війні: втрати, біль, знову втрати... Батальні сцени і мирне життя, любов і ненависть, брехня і правда. Роману й Ользі судилися не найкращі часи для зустрічі. Полонений укр і сепаратистка - чи є гостріша суперечність у подіях літа 2014 року? Але безодня, яка здавалася нездоланною, поступово щезає. Бо в житті існує щось набагато важливіше за ненависть..."Таке враження, що автору цього роману хтось надиктував про ті події на Сході. Той, хто усе це бачив і пережив…" Олександр Лопачук, боєць 3-го батальйону територіальної оборони "Воля".

 

821.161.2

Ш 65

Шиян, Гаська. За спиною : роман / Г. Шиян. – Х. : Ранок : Фабула, 2019. – 352 с. 

 

27-річна Марта із покоління солом’яних сиріт — понуре дитинство у маленькому містечку, мама, яка покинула сім’ю заради заробітків в Італії. Але це лише стало поштовхом до того, щоб зробити успішну кар’єру ейчара в айті-галузі. Марта щиро насолоджується комфортом та добробутом, який створює для себе і для свого бойфренда Макса, і намагається триматися осторонь політичних новин. Аж ось в один момент її затишний світ перевертається догори ногами. Макс бере повістку в армію. Марта намагається відповідати суспільним очікуванням і прийняти такий крок, але внутрішній конфлікт і образа за те, що він не залишився з нею, не дають їй спокою. Їй здається, що це дуже хибний спосіб довести свою маскулінність, і це відчуття загострюється із наростанням сексуальної фрустрації. Гострий внутрішній конфлікт, який намагається подолати головна героїня,  спровокований переоцінкою цінностей і тілесністю, яку не завжди вдається приборкати. Як вона долає депресію? Які рішення приймає? І головне: куди її приводить намагання втечі?

821.161.2

Т 16

Талан, Світлана. Повернутися дощем : роман / С. Талан. – 2-ге вид. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. – 448 с.

 

Вже на обкладинці книги в погляді сумних світло-сірих очей тендітної, але нескореної дівчини, відбився сум і біль усіх жінок: матерів, сестер, батьків, які чекають і благають Всевишнього, щоб їх найрідніші захисники повернулись додому живими, вигравши у жорстокому двобої зі смертю, який  триває на буремному Сході, можливо, саме цієї миті. Основними темами роману є перипетії долі Насті та її коханого Вадима, які, ставши волонтерами, потрапили в полон сепаратистів, але не зламались, завдяки вірі в майбутнє України та щирості кохання одне до одного; Уляна і Геннадій мусять вижити і вийти з пекельного Іловайського котла, підступно влаштованого російськими окупантами, що не визнають жодних домовленостей, навіть на найвищому політичному рівні, бо для них не існує поняття «військова честь», чи  може існують зрадники в українському тилу, чи дізнаємось ми, як усе відбувалося тоді  і чому й досі не покарані ті, хто винен у цій трагічній сторінці неоголошеної війни, яку чомусь називають «АТО».

Ще однією темою є, за влучним висловом шановної письменниці, «війна в країні, розкол в родині», адже Ніна (сестра Насті) вирішує шукати кращої долі у «братній країні» і чути не хоче про рідну матір; Іванка (дочка Насті) сподівається на краще на окупованому боці від лінії розмежування, однак чи судилося?…