821.161.1(476)

А 48

Алексієвич, Світлана. Останні свідки. Соло для дитячого голосу / С. Алексієвич ; пер. з рос. Л. Лисенко. – К. : Дух і Літера, 2016. – 368 с. 

 

Книжка лавреатки Нобелівської премії з літератури білоруської письменниці Світлани Алексієвич уперше вийшла друком іще 1985 року, однак нова редакція, яку було перекладено українською, з’явилася 2013 року. Зміна підзаголовку зі «Ста недитячих оповідань» у першому (совєтському) виданні на «Соло для дитячого голосу» в другому опосередковано вказує на прагнення надати наративові виразної інтимности. «Останні свідки» — це історія німецько-совєтської війни очима тих, чиє дитинство було пов’язано з Білоруссю. Близько сотні коротких спогадів від першої особи, об’єднані прагненням олюднити пам’ять про війну, є яскравим зразком художньо-документальної прози.

 

821.161.1(476)

А 48

Алексієвич, Світлана. Час second-hand (кінець червоної людини) / С. Алексієвич ; пер. з рос. Л. Лисенко. – Вид. 2-ге. – К. : Дух і Літера : KMBS, 2016. – 464 с.

 

Ця книга стала останньою в циклі з п’яти праць Світлани Алексієвич під загальною назвою «Червона людина. Голоси утопії».

«Комунізм мав божевільний план, – розповідає авторка у передмові до книги, – переробити «стару» людину, «ветхого Адама». І це здійснилося… може, лише це й здійснилося. За сімдесят з гаком років у лабораторії марксизму-ленінизму створили окремий людський тип – «homo soveticus». Хтось вважає, що це трагічний персонаж, а хтось називає його «совком». Мені здається, я знаю цю людину, вона добре мені знайома, я з нею поруч, пліч-о-пліч, прожила чимало років. Вона – це я. Це мої знайомі, друзі, батьки».

Монологи, що потрапили до книги, авторка записувала протягом останнього десятиріччя, мандруючи всім колишнім Радянським Союзом.

«Час секонд-хенд» – це мій діагноз нам, діагноз тому, що ми зробили за 20 років, нашому злочинному романтизмові та, як я зараз вважаю, нашій мовчанці, нашій теперішній німоті й мовчанню еліти. Ми поступилися владою бандитам. Я навіть не знаю, як назвати. Це вже навіть не політики, а такий орден тих, хто має доступ до російського пирога. Ось вони його розділили, і це такий своєрідний орден».

 

821.161.2

Д 36

Дереш, Любко. Спустошення : роман / Л. Дереш. – Львів : Видавництво Анетти Антоненко, 2017. – 384 с.

 

 

821.161.2

Ж 15

Жадан, Сергій Вікторович. Інтернат : роман / С. В. Жадан. – Чернівці : Meridian Czernowitz, 2017. – 336 с.

 

Сергій Жадан написав важливий роман. З цього загальника і варто починати розмову  про нього, саме цим будь-які згадки про «Інтернат» і виправдані наперед: це роман дійсно важливий, роман довгоочікуваний, врешті – це роман саме Жадана і саме про війну. Нашу сьогоднішню війну. Також на початку можна говорити і про те, що «Інтернат» – книга зріла: добре закроєна, відстояна. Щоправда, далі має йти чимала кількість «але», які подібні компліментарні характеристики мають суттєво уточнювати. До того ж, великі очікування часто наперед підживлюють майбутнє розчарування. Але тут справа в іншому. Все значно цікавіше і складніше.

 Паша, вчитель української мови у прифронтовому містечку, загалом-то невдаха і лузер: діти в школі мало не зневажають, дівчина пішла, з батьком і сестрою точиться тиха позиційна війна. А от до війни конкретної він ніяк не ставиться: його це не обходить, це не Пашина історія. Та головне – героя все влаштовує, і змінювати щось нема ані бажання, ані сил. У Паші є племінник, якого  сестра здала в інтернат у сусідньому місті; тепер місто переходить від військових до військових, і малого треба забирати. Далі – хроніка трьох днів, на просторі яких і розверстується роман. Дійти, забрати, десь переночувати, щось поїсти, повернутися додому. А заразом і почати змінювати своє ставлення до оточуючих і навколишньої реальності: поза власним бажанням, обережно, але стрімко і невпинно. Зайняти позицію, вибрати поміж чи не однаково малосимпатичних Паші сил – насправді колізія в дусі Геміґнвея, чия присутність в «Інтернаті» відчувається постійно: недарма Жадан писав передмову до нещодавнього видання «Фієсти».

821.161.2

Л 72

Лойко, Сергій. Рейс : [роман-трилер] / С. Лойко. – К. : Брайт Стар Паблішинг, 2017. – 432 с.

 

За словами Сергія Лойка, головним героєм книги є колишній міліціонер, який викрав у бандитів «общак» на суму 62 млн доларів, сховався в Європі, потім перебрався в США, живе на своїй яхті в Лос-Анджелесі, а його дружина живе з дітьми в Лондоні. Вони летять до нього, щоб зустрітися на одному з островів Таїланду, але літак збивають, і герой повертається до свого колишнього життя до того, як він став корумпованим, вербується як доброволець до лав бойовиків на Донбас і як детектив на прізвисько «Бульдог» починає розслідувати цю справу.

 «Він не цікавився політикою, нічого не знав про цю війну, доки сам не став її жертвою. Під час свого приватного розслідування він опиняється у пеклі війни серед "ополченців" і російських військових. За слідаи втікача йдуть бандити, чекісти, солдати і серійний вбивця. Йому треба вижити будь-якою ціною, щоб дізнатися, хто і чому вбив його родину. Він не чекатиме закінчення міжнародного розслідування і трибуналу, і його рука не здригнеться, коли він знайде злочинців і доведе для себе їхню провину», - розповів Сергій Лойко.

 Журналіст наголосив, що версія, яка наводиться в його книзі, - це не розслідування, а версія того, що сталося.