Видатні закарпатці

Бонкало Олександр

Біографія:

Олександр Бонкало (Bonkaló) (псевд. – О. Рахівський) народився 22 січня 1880 р. в м. Рахів, що тоді входило до угосрького комітату Мараморош, у сім’ї вчителя. У тій же початковій школі, де вчителював батько, здобував освіту, яку примножив в Ужгородській гімназії, а відтак Ужгородській духовній семінарії. Наступними щаблями стали Будапештський, Лейпцизький та С.-Петербурзький університети. Викладачами Бонкала були всесвітньовідомі славісти Оскар Ашбот, Олександра Шахматова, Жан Бодуен де Куртене. У студентські роки ввійшов до Союзу угорських греко-католиків, який, за оцінками ряду істориків, сприяв асиміляції русинів. Першим науковим визнанням для нього стала премія Російської Академії наук за дослідження російсько-угорських зв’язків, присуджена в 1914 р. Протягом наступних трьох років викладав у гімназіях міст Сегед, Дьйондьйош і Залаеґерсеґ, а також російську мову та літературу в Будапештському університеті. Давав приватні уроки з історії української літератури. В 1919 році став професором і завідувачем єдиної у тодішній Угорщині кафедри руської та російської мов та літератур Будапештського університету, яку очолював по 1921 р. У ті роки Бонкало підготував і видав підручник із руської (русинської) мови, читанку для руських шкіл (1919), ряд інших видань із русинської проблематики. Його перу, наприклад, належить ґрунтовна стаття про літературну руську мову, опублікована в Берліні. Після закриття кафедри у 1921 р. Бонкало залишався професором Будапештського університету до 1924 р., в якому кафедру було ліквідовано урядом М. Горті. Після того викладав російську мову в Торговій Академії у столиці. Коли згадана вище університетська кафедра в 1945 р. була відновлена, Бонкало очолював її до 1948 р. Бонкало був відомий і як славіст, і як літературознавець, і як етнограф та історик Закарпаття, перекладач, педагог. Досліджував діалектологію, етнографію, культурологію Закарпатської України, історію російської, української та руської літератур. Писав переважно угорською мовою, а також по-русинськи («Из околицы Вышной Тисы», 1906), українською («Виїмки із угорсько-руського письменства XVII – XVIII вв.», 1919) та німецькою («Beitrage zur ukrainischen Ruthenen», 1921) мовами. Переклав угорською мовою «Анну Кареніну» Л. Толстого (1928), окремі вірші О. Духновича та Ю. Боршоша-Кум’ятського (1934). Автор статей про угорські переклади поезій Т. Шевченка та про ювілей І. Котляревського (1939). Деякі дослідники звинувачують Бонкала в тому, що він сприяв асиміляції русинів, забуваючи при цьому, що вчений багато зробив для популяризації русинської ідеї в Угорщині. У роки між двома світовими війнами Олександра Бонкала пов’язувала тісна дружба з Гіядором Стрипським – редактором, працівником Будапештського національного музею. Обидва були прихильниками «живої» руської мови, створення на базі закарпатських діалектів літературної мови русинів, яку вони називали «угроруською». При цьому вважали руську окремою слов’янською мовою, а її носіїв – окремою національністю, населення краю – народом. Високо цінували участь закарпатців-слов’ян на боці угорців у національно-визвольній війні під проводом князя Ференца II Ракоці проти імперії Габсбургів. Ці ідеї у роки Другої світової війни Бонкало і Стрипський активно розвивали на землях сучасного Закарпаття, до якого приїхали після його окупації гортіївською Угорщиною. Ставши одним із лідерів створеного тоді «Подкарпатского Общества Наук», Бонкало вносив вагомий внесок у діяльність новоствореної науково-культурної організації. Це – організація, яка офіційно стояла на русофільських позиціях, своєрідна русинська академія наук, до якої Суспільно-політична ситуація, в якій перебував Бонкало, як і тогочасний державний устрій Угорщини, абсолютно не співпадає з сучасними реаліями, і, можливо, саме цим пояснюється надмірна категоричність у оцінках наукового спадку Бонкала. Лише час, а тим більш такий тривалий відрізок, на якому сучасники спроможні оцінити Бонкала-науковця, визначає справжню вартість його внеску в науку. А час лише підніс, не зменшив вартості зробленого Олександром Бонкалом. В науковому середовищі, представники якого чи в минулому, чи зараз базувалися на непримиренних ідейно-теоретичних засадах порівняно з тими, на яких перебував Бонкало, важко сподіватися на адекватну оцінку його заслуг. Тож залишмо історикам і етнологам право й можливість надалі сперечатися між собою щодо внеску видатного закарпатця у науку. Визнаймо, що самим фактом наявності цих суперечок можна говорити про фігуру непересічну, багатогранну та вагому. Помер Олександр Бонкало 3 лютого 1959 р. в Будапешті, де й похований.

Додаткова інформація: