Кампов Павло Федорович – публіцист, громадський діяч, радянський дисидент.

Народився в селі Ділок (нині село Мукачівського району Закарпатської області). Закінчив Мукачівський кооперативний технікум (1949). У 1949-1950 роках працював бухгалтером Міжгірської райспоживспілки, у 1951 році – учитель математики Нересницької середньої школи, 1952-1960 –директор Дубівської восьмирічної школи Тячівського району.

1958 року закінчив математичний факультет Ужгородського університету. Впродовж 1960-1970 років – методист, завідувач кабінету Закарпатського інституту вдосконалення кваліфікації вчителів, а за сумісництвом – у 1968-1970 викладач математики Ужгородського університету. Закінчив аспірантуру в Українському НДІ педагогіки у Києві (1969; підготував кандидадську дисертацію, але не захистив її через арешт).

Під час виборів до Верховної Ради СРСР 14 червня 1970 частина виборців (за твердженням слідчого КДБ при Раді міністрів УРСР – 37 тис.) викреслила призначених Комуністичною партією України кандидатів у депутати і вписала прізвище Кампова, рекомендованого до обрання з-поміж чотирьох осіб анонімними летючками, масово поширеними напередодні виборів. 16 червня 1970 Кампова заарештували, звинуватили в спробі створення «Партії національного відновлення Підкарпатської Русі», усній антирадянській пропаганді, написанні наклепницького листа в ЦК КПРС та статті «25 років надій і розчарувань» під псевдонімом Петро Подкарпатський про упосліджене становище Закарпатської України у складі СРСР.

25 грудня 1970 таємним засіданням Закарпатського обласного суду Павло Кампов був засуджений до 6 років таборів суворого режиму і заслання на 3 роки. В ув'язненні став інвалідом другої групи у зв'язку з падінням зору. 18 квітня 1977 звільнений із заслання за станом здоров'я. Був безробітним, працював економістом на меблевій фабриці товариства глухонімих та в Радванському кар'єрі у Львівській області. Продовжував опозиційну діяльність. Підтримував зв'язки з колишніми політв'язнями, Андрієм Сахаровим, Українською громадською групою сприяння виконанню Гельсінкських угод.

13 липня 1981 – черговий арешт і звинувачення в незаконному отриманні пенсії за інвалідністю – установленою, однак, перед тим шістьма комісіями: у таборі в Томську (нині місто в Російській Федерації) та Ужгороді. Вирок – 10 років таборів суворого режиму з конфіскацією майна і засланням на 3 роки. В таборах писав звернення, заяви, статті, передавав їх на волю, окремі публікувалися за кордоном. Влаштовував протестні голодування. За це його жорстоко карали. Так, у таборі ОР-216/3 (Кіровська область, нині Російська Федерація) він відсидів у карцері понад 500 діб та ще півроку у внутрішній табірній тюрмі.

Завдяки протестам української та світової громадськості 30 серпня 1989 звільнений, а 1991 реабілітований. Вступив у Народний рух України.

До 1992 не міг влаштуватися на роботу. У 1992-1994 роках працював провідним спеціалістом відділу в справах національностей Закарпатської облдержадміністрації, у 1996-1997 роках – референтом народного депутата, з грудня 1999 до січень 2007 – секретарем комісії з питань поновлення прав реабілітованих Закарпатської обласної ради. Від 1997 очолює Ужгородську міськрайонну організацію Товариства політв'язнів і репресованих.

Член Національної спілки журналістів України (2003). Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2004). Мешкав в Ужгороді, вів велику громадську роботу. Помер у 2009 році.

Джерело

Джерельні приписи:

 

Кампов, Павло. Рідна земле, мій притулку і плахо: спогади політв`язня брежнєвсько-андроповських ГУЛАГів / П. Кампов. – Ужгород : Вид-во В. Падяка, 2001. – 126 с. : портр., фот.

Кампов, П. Ф. Чорне жало виходить зі схованки : статті та нариси / П. Ф. Кампов ; вступ. сл. М. Макара. – Ужгород : Вид-во В. Падяка, 2004. – 200 с. : фот.

Кампов, П. Ф. Наша доля – мій неспокій / П. Кампов. – Ужгород, 2003.

 

***

Кампов, П. Жертви бездержавностi : [про полiтичних в’язнiв у СРСР] // Закарпат. правда. – 1994. – 18 жовт.

Кампов, П. Бог один – церков багато : [про греко-католицьку церкву, репресованих священикiв] / П. Кампов // Карпат. край. – 1995. – № 9-12. – С. 92-96.

Кампов, П. У своїй сторонцi : [про закарпатцiв репресованих органами КДБ] / П. Кампов // Карпат. край. – 1995. – № 5-8. – С. 4-14.

Кампов, П. Жертви бездержавностi : [авторське слово репресованого П. Кампова про змiст майбутньої книги спогадiв] / П. Кампов // Рiо-iнформ. – 1997. – 20 верес.

Кампов, П. За любов до рiдної землi : [спогади полiтв’язня про гулагiвськi табори] / П. Кампов // Рiоiнформ. – 1997. – 4 жовт.

Кампов, П. Жертви чужих держав та хибних iдеологiй : [про репресованих закарпатцiв] / П. Кампов // Новини Закарпаття. – 2000. – 25 листоп.

Кампов, П. Люди честi i совiстi : [про репресованих закарпатцiв] / П. Кампов // Новини Закарпаття. – 2001. – 24 листоп.

Кампов, П. Час повернути награбоване : [про повернення майна репресованим] / П. Кампов // Карпат. Україна. – 2002. – 21 листоп;

Кампов, П. Щедра осiнь Золтана Штерна : [про репресованого З. Штерна] / П. Кампов // Срiбна Земля. – 2002. – 21 верес.

***

Бедь, Віктор. Світлій пам`яті Павла Кампова : [некролог, громад.-політ. діяч Закарпаття, публіцист] / В. Бедь // Срібна Земля. – 2009. – 10 жовт. – С. 15.

За рядками справи № 118 : [із обвинувального висновку репресованого П. Ф. Кампова] // Новини Закарпаття. – 1994. – 26 берез.

Зайцев, Ю. Д. Кампов Павло Федорович : [учасн. опозиц. руху, громад. діяч] / Ю. Д. Зайцев // Енциклопедія Сучасної України. – Т. 12 : Кал – Киї. – К., 2012. – С. 130-131 : портр. – Бібліогр. наприкінці ст.

Жугай, В. Павло Кампов: “З радянським ГУЛАГом знайомий не з книжок” / В. Жугай // Погляд. – 1999. – 4 листоп.

Кампов Павло Федорович : [математик, політв’язень рад. тюрем і концтаборів] // Рух опору в Україні 1960-1990 : енциклопед. довід. / гол. ред. О. Зінкевич. – К. : Смолоскип, 2010. – С. 280-281. – Бібліогр. наприкінці ст.

Мишанич, В. Павло Кампов знову очолює товариство : [Ужгород. т-во політв`язнів та репресованих] / В. Мишанич // Ужгород. – 2007. – 24 листоп. – С. 4.

 

Інтернет ресурси: