Громадсько-політичний діяч Закарпаття. Народився 22 липня 1894 року у селі Довге Поле Марамороського комітату (тепер Ужгородський район) в сім’ї греко-католицького священика. Після смерті батька (1896 рік) виховувався в родині свого діда по матері, священика і винахідника жниварки Августина Енковського (1833 – 1923 роки), який тоді жив у селі Стеблівка Хустського району. Після закінчення народної школи (1904 рік) був відправлений до Ужгорода в притулок, звідки і поступив до Ужгородської гімназії. Закінчив медичний факультет Будапештського університету (1912–1918 роки), одержавши диплом доктора медицини. Навчаючись у Будапешті, підтримав ідею виходу Закарпаття із складу Угорщини (грудень 1918 року) і возз’єднання з Україною (21 січня 1919 року). Був обраний секретарем Центральної Руської Народної Ради. Протягом міжвоєнного періоду працював лікарем в Ужгороді, а в останні роки і керівником лікарні. До 1926 року був членом соціал-демократичної партії, а потім вступив до Християнсько-народної партії, яку очолював Августин Волошин (1926–1938 рр.). Перебував у складі делегації від Закарпаття на Віденському арбітражі (2 листопада 1938 року), а після його закінчення увійшов до складу демілітаризованої комісії, яка діяла в Будапешті. Коли Ужгород було передано Угорщині, Микола Долинай переїхав до Хуста, де працював за фахом до 15 березня 1939 року. З його ініціативи футбольна команда “СК Русь” була перейменована в “Український спортивний клуб Хуст”. Головою обрали Миколу Долиная. Користуючись великим авторитетом серед населення, він був обраний членом Українського національного об’єднання (24 січня 1939 року) та послом до Сойму Карпатської України (12 лютого 1939 року). 9 березня 1939 року став заступником міністра, а 15 березня 1939 року – міністром охорони здоров’я та соціального забезпечення в уряді Юліана Ревая. Після окупації краю військами Угорщини емігрував до Праги, де працював лікарем (1939 – 1945 роки). Хоча активною політикою не займався, однак 18 червня 1939 року разом з Юлієм Бращайком підготував меморіал до угорського уряду, в якому була поставлена вимога територіальної автономії та впровадження в установах української мови. У червні 1945 року був арештований управлінням контррозвідки “Смерш” і вивезений до Москви. 26 грудня 1945 року особлива нарада при НКВС СРСР засудила Миколу Долиная на 5 років виправно-трудових таборів. Клопотання про помилування 6 травня 1946 року відхилили. 1 березня 1950 року був звільнений з табору і повернувся до Праги. Жив під таємним наглядом чехословацької служби безпеки до самої смерті. Помер 29 березня 1970 року. Похований у Празі.