Біографія.
Віталій Звенигородський – талановитий закарпатський художник-пейзажист, що від своїх перших самостійних кроків у мистецтві засвідчив палку відданість локальній малярській традиції, зокрема реалістичному пейзажному живопису, характерному виразним звучанням авторської настроєвої ноти. Цю прикметну ознаковість власного стилю він започаткував і сформував у стінах Ужгородського художнього училища під наставництвом Й. Бокшая, Е. Контратовича, В. Береца, проніс через студентські роки навчання у Львівському художньому інституті прикладного та декоративного мистецтва, де вдосконалював фахову вправність у творчій майстерні знову ж таки Й. Бокшая, який невдовзі написав молодому талановитому художникові лист-рекомендацію для вступу в Спілку художників України.
З дипломом художника-монументаліста В. Звенигородський повертається в Ужгород. Гірський край став для нього, уродженця степової України, другою батьківщиною. Безмежно закоханий у красу навколишніх краєвидів він увесь свій талант присвятив оспівуванню магнетизуючої принади рідної землі з її рясним щедробарв’ям, тихими камерними місцинами та широким монументальним розмахом гірських панорам. Природа в картинах Звенигородського завжди співзвучна авторському світобаченню, в них виразно висвічується його позитивістський погляд на реалії життя і прояви природного довколу. В гармонії із собою та оточенням митець творить свій добрий приязний світ, що оповитий елегійною мрійливістю або світлим сумом, а часом пронизаний настроєм романтичної схвильованості та загостреної емоційності.
В. Звенигородський замилуваний природою рідного краю у різні пори року, майстерно компонує малярські форми, віднаходить слушну колористичну та пластичну асоціацію. Природа в його краєвидах незмінно непорушна в своїй величній красі. Для автора не існує другорядних деталей. За непохитним переконанням майстра будь-який куточок рідної землі заслуговує пензля, проситься на полотно. Митець наголошує на значущості, самодостатності й естетичній цінності кожного фрагменту, який є невід’ємною часткою великого, неподільного і мудрого світоустрою.
Художник віддає перевагу написанню «чистих» краєвидів, усвідомлено уникаючи зображення людини або слідів її діяльності. У такий спосіб він намагався передати первозданну красу землі, зобразити її такою ясною, чистою і незайманою, якою сотворив її Всевишній. Один із улюблених пейзажних сюжетів митця – вода: тихі ріки і водойми, замріяні озера, у гладині яких відбиваються навколишні ліси, гори і бездонна блакить неба.
В. Звенигородський ніколи не вдавався до екстремальних формальних пошуків, він «живописує» в межах своєї естетичної програми, не зраджуючи традиції реалістичного письма. Магічний світ його картин витворений негучною палітрою з домінантою основного кольору. Найчастіше – це шляхетний темно-фіалковий, глибокий смарагдово-зелений або теплий оливково-вохристий. Багата градація відтінків цих барв створює струнку колористичну гармонію, що в поєднанні з довершеністю каліграфічного реалістичного гладкопису, надає картинам художника особливої привабливості й вишуканості.
Малярські праці Віталія Звенигородського, лауреата мистецької премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі, ніколи не залишалися непоміченими у виставкових експозиціях різних рівнів – міських, обласних, регіональних, всеукраїнських і зарубіжних. Вони незмінно приваблювали ясністю, несфальшованістю візуального мовлення, щирістю та безпосередністю авторських емоцій.
Віталій Звенигородський – талановитий закарпатський художник-пейзажист, що від своїх перших самостійних кроків у мистецтві засвідчив палку відданість локальній малярській традиції, зокрема реалістичному пейзажному живопису, характерному виразним звучанням авторської настроєвої ноти. Цю прикметну ознаковість власного стилю він започаткував і сформував у стінах Ужгородського художнього училища під наставництвом Й. Бокшая, Е. Контратовича, В. Береца, проніс через студентські роки навчання у Львівському художньому інституті прикладного та декоративного мистецтва, де вдосконалював фахову вправність у творчій майстерні знову ж таки Й. Бокшая, який невдовзі написав молодому талановитому художникові лист-рекомендацію для вступу в Спілку художників України.
З дипломом художника-монументаліста В. Звенигородський повертається в Ужгород. Гірський край став для нього, уродженця степової України, другою батьківщиною. Безмежно закоханий у красу навколишніх краєвидів він увесь свій талант присвятив оспівуванню магнетизуючої принади рідної землі з її рясним щедробарв’ям, тихими камерними місцинами та широким монументальним розмахом гірських панорам. Природа в картинах Звенигородського завжди співзвучна авторському світобаченню, в них виразно висвічується його позитивістський погляд на реалії життя і прояви природного довколу. В гармонії із собою та оточенням митець творить свій добрий приязний світ, що оповитий елегійною мрійливістю або світлим сумом, а часом пронизаний настроєм романтичної схвильованості та загостреної емоційності.
В. Звенигородський замилуваний природою рідного краю у різні пори року, майстерно компонує малярські форми, віднаходить слушну колористичну та пластичну асоціацію. Природа в його краєвидах незмінно непорушна в своїй величній красі. Для автора не існує другорядних деталей. За непохитним переконанням майстра будь-який куточок рідної землі заслуговує пензля, проситься на полотно. Митець наголошує на значущості, самодостатності й естетичній цінності кожного фрагменту, який є невід’ємною часткою великого, неподільного і мудрого світоустрою.
Художник віддає перевагу написанню «чистих» краєвидів, усвідомлено уникаючи зображення людини або слідів її діяльності. У такий спосіб він намагався передати первозданну красу землі, зобразити її такою ясною, чистою і незайманою, якою сотворив її Всевишній. Один із улюблених пейзажних сюжетів митця – вода: тихі ріки і водойми, замріяні озера, у гладині яких відбиваються навколишні ліси, гори і бездонна блакить неба.
В. Звенигородський ніколи не вдавався до екстремальних формальних пошуків, він «живописує» в межах своєї естетичної програми, не зраджуючи традиції реалістичного письма. Магічний світ його картин витворений негучною палітрою з домінантою основного кольору. Найчастіше – це шляхетний темно-фіалковий, глибокий смарагдово-зелений або теплий оливково-вохристий. Багата градація відтінків цих барв створює струнку колористичну гармонію, що в поєднанні з довершеністю каліграфічного реалістичного гладкопису, надає картинам художника особливої привабливості й вишуканості.
Малярські праці Віталія Звенигородського, лауреата мистецької премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі, ніколи не залишалися непоміченими у виставкових експозиціях різних рівнів – міських, обласних, регіональних, всеукраїнських і зарубіжних. Вони незмінно приваблювали ясністю, несфальшованістю візуального мовлення, щирістю та безпосередністю авторських емоцій.
[інформацію взято з сайту "Арт-простір Закарпаття"]