Заслужений діяч мистецтв України (1971). Народний художник України (1982).

 

Андрій Коцка належить до другого покоління закарпатських художників, що витворили місцеву живописну традицію, вийшовши з Публічної школи рисунку, заснованої Ерделі й Бокшаєм. Кожен із цих художників, майже однолітків, – яскрава особистість, кожен – окремий характер і окремий стиль живопису, а разом вони створили повноту живописного трактування рідного краю.

 

Андрій Коцка народився 23 травня 1911 року в Ужгороді у сім'ї робітника. Після школи у 1927 році став студентом вчительської семінарії, де малювання викладав Адальберт Ерделі. Талановитого учня запросили відвідувати школу рисунку. З 1931 до 1941 року Коцка вчителює в селах Тихий, Кам'яниця, Сімер. У 1933 році стає членом Товариства діячів образотворчого мистецтва Підкарпатської Русі й того ж року разом з А. Борецьким організовує першу виставку. Участь у Всеугорській виставці 1939 року приносить художнику схвальну критику і як наслідок – стипендію для навчання у Римі до 1942 року.

 

Художник невпинно прогресує, його живопис дуже швидко набуває зрілої сили, стилістика тяжіє до експресіонізму, базується на аранжуванні звучних соковитих кольорів. Певна декоративність сприяє узагальненню планів, фігур, витворюючи композиційну цілісність. У 1930-ті й 1940-ві тематика Коцки – це багатофігурні композиції, верховинські типажі, гірські панорами, в яких епічність поєднано з камерністю.

 

З приходом радянської влади Коцка впродовж 1944 – 1945 років очолює міську народну міліцію, однак, попри лояльність до нової влади, зазнає згодом ідеологічного тиску через невідповідність його творів вимогам соціалістичного реалізму. Можливих неприємностей художник уник завдяки хрущовській відлизі й заступництву київських митців та керівництва Спілки художників СРСР.

 

У 1950-ті й 1960-ті Коцка створює знамениті серії жіночих портретів. Його чудову «Верховинку» (1956) придбав Музей українського мистецтва, а інший варіант – Третяковська галерея. У багатьох портретах художник прямує до рішучих узагальнень, прагне створити ідеальний образ закарпатської жінки, виявити типові національні риси. Пейзажі того часу стають невимушено й органічно більш декоративними.

 

Знаходять його й офіційні відзнаки: звання заслуженого (1971) і народного (1981) художника. До кінця життя Коцка був активним учасником виставок. Найвідоміші – знаменита московська виставка Коцки, Ерделі й Манайла «Старе і нове Закарпаття» (1964), персональні виставки (Ужгород, 1981; Москва, 1983; Требішов, Чехословаччина, 1984).

 

Помер Андрій Коцка 4 листопада 1987 року, похований на ужгородському кладовищі «Кальварія». Його твори – це чиста живописна радість, ними пишаються державні музеї та приватні збірки. Атмосферу його життя й творчості збережено в будинку-музеї, відкритому в Ужгороді 1990 року.

 

[біографію взято з сайту "Арт-простір Закарпаття", автор – Михайло Сирохман]