Біографія.
Випускник Коледжу мистецтв ім. А.Ерделі та Львівської академії мистецтв за фахом "Художній метал".
Творчий шлях
Один із засновників майстерні "Три Івана", співорганізатор скульптурних симпозіумів, на які приїздять скульптори з усієї країни.
Під час проведення "Майстерні міста" на зеленій зоні біля Лінгвістичної гімназії Олег Путрашик спробував показати, як може "ожити"і змінитися міський простір від вдало вписаної у нього скульптури.
Нині скульптор працює одразу над двома проектами – невеликими, галерейнми. Але мріє у майбутньому створити скульптуру і для міського простору.
Власне, Олег Путрашик не може пояснити, чому в Ужгороді досі немає жодного зразка цікавої сучасної скульптури. Скоріше за все, вважає він, громада ще не доросла до розуміння того, що це потрібно. "Можливо, це і на краще, бо до ідеї сучасної скульптури в міському просторі потрібно підходити дуже відповідально. Краще зробити це тоді, коли ми, як громада, розумітимемо поняття смаку, міри і доречності", – каже Олег. Для того, аби сучасне мистецтво у скульптурі розвивалося в Україні в ногу зі світом, Олег Путрашик з однодумцями має у планах активніше спілкуватися з колегами, збиратися, організовувати симпозіуми та виставки, запрошувати на них скульпторів з усього світу.
Групові виставки:
ІІ Київський міжнародний скульптурний симпозіум за підтримки Adamovskiy Foundation, ВДНГ, Київ, Україна, 2019;
Другий скульптурний симпозіум, Перечин, Закарпаття, Україна, 2018;
"Майстерня міста", Ужгород, Україна, 2018.
З початку 2022 року Олег разом з друзями працює на Закарпатті у майстерні мистецького об'єднання "ШПОР", яка виконує волонтерську роботу для фронту. Тут поруч із мистецькими творами скульптор виготовляє металеві предмети для окопного побуту та боротьби українського війська.
У квітні 2024 року у Львівському муніципальному мистецькому центрі відкрив виставку своїх робіт, зокрема одна з серій мала назву "Зброя".
"Створення цих робіт є реакцією на повномасштабне вторгнення. Серія "Зброя" звертає увагу на те, як експансія та засилля російської культури впливає і руйнує, століттями намагаючись витіснити та знищити українську. Російську культуру я розглядаю як дуже потужну зброю, яка нас вбиває", – розповідав художник.
А згодом, з допомогою рекрутерів, і сам мобілізувався у підрозділ, якому допомагав, як волонтер. Нині Олег, позивний "Шик", служить у підрозділі 1-го батальйону 101-ї окремої бригади територіальної оборони.
"До повномасштабного вторгнення я займався творчою діяльністю, основним напрямом якої була скульптура з металу та каменю. Брав участь у виставках, симпозіумах, художніх резиденціях, був співзасновником мистецьких подій. Після 24 лютого 2022 року наша майстерня стала прихистком для друзів-художників із різних регіонів країни. Ми почали волонтерську діяльність, створивши мистецьке об’єднання "ШПОР". Виготовляли необхідні речі для фронту: печі для бліндажів, саперні кішки, їжаки для інженерних загороджень. Паралельно, коли була можливість, займався мистецтвом. Так тривало до кінця 2024 року, коли я прийняв рішення стати до лав Збройних Сил", – розповідає Олег.
Олег звернувся до рекрутерів бригади й обрав військову спеціальність, щоб потрапити до підрозділу, якому раніше допомагав як волонтер і де мав багато знайомих. Після проходження базової підготовки та фахового навчання швидко влився у колектив, опанував озброєння й техніку, ставши частиною бойового братерства.
"У війську, не маючи змоги займатися скульптурою, я почав малювати графіку. Це стало новою сторінкою у моєму житті й творчості. Мистецтво допомагає мені триматися, залишатися збалансованим у цей непростий час. Коли маю змогу зануритись у творчий процес – отримую необхідну енергію, щоб рухатися далі", – каже митець.
Під час відпустки в серпні цього року Олег разом із мисткинею з Запоріжжя Ксенією Платановою взяв участь у створенні мистецького проєкту "Тиха вирва". Спільна виставка скульптур Ксенії та графічних робіт Олега відбулася в ужгородській галереї "Коридор".
"Проєкт "Тиха вирва" створюю під час служби – і він триває досі. Тиха вирва – це відлуння події, яка вже сталася, але досі відчувається тілом і пам’яттю. Це стан після: після вибуху, після крику, після втрати. Тиша тут – не спокій, а глибока пауза між ударами, між подихами, між думками. Це досвід, який складно висловити, але можна побачити. Коли навколо все валиться й ламається, важливо знаходити способи продовжувати творити й формувати нові сенси."
