Біографія.
Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), народний художник УРСР (1964), член Спілки художників України (1946).
Антон Кашшай належить до художників, які прийшли у велике мистецтво, не навчавшись у художніх освітніх закладах. Запорукою успіху був його талант, близьке спілкування з видатними художниками і загалом творчий ентузіазм, який настає на певній стадії розуміння мистецтва. Ранні роботи Кашшая – це чудові реалістичні пейзажі, в яких відчутний вплив великого Бокшая. Художник дуже швидко знаходить свою живописну манеру, в якій головне – виняткове відчуття кольорових поєднань, що дозволяє йому грати кольорами, часом навіть хизуватися своєю спроможністю. Пейзажист від Бшай вловлює тонкі стани природи, зображує класичні сюжети пір року. Йому підвладні камерні мотиви й величні панорами. Він надзвичайно працьовитий і відданий живопису.
Антон Кашшай народився 24 лютого 1921 року в селі Дубриничі Перечинського району Закарпаття у сім'ї лісника. У 1939 році закінчив Ужгородську гімназію, де малювання викладав Йосип Бокшай. Під його впливом талановитий учень осягнув основи образотворчого мистецтва. Після гімназії почав працювати у фінансовій установі, але продовжував малювати, постійно вдосконалюючись, у співпраці з Бокшаєм та Ерделі.
Уже за радянської влади, 1947 року, Кашшай уперше бере участь в обласній виставці. А через кілька років – стрімкий злет: твори художника експонують у Києві, потім – у Ризі й Москві, росте його популярність. Митець відіграє важливу роль у житті закарпатського відділення спілки художників, бере участь у громадському житті, він наближений до владних кабінетів. Він чи не єдиний із художників зміг побувати в Італії, Норвегії, Канаді й Японії і привезти звідти цікаві замальовки.
Манера живопису змінюється в 1970-х роках – розкуті мазки більш узагальнено виводять форму. У 1980-х художник часто вдається до тональних вирішень, вміло використовує чорний колір.
Антон Кашшай малював до останніх днів життя, які закінчилися 1 січня 1992 року.
[інформацію взято з сайту "Арт-простір Закарпаття", автор – Михайло Сирохман]