Народився у с. Фанчиково Виноградівського району в родині дрібних господарів. Окрім Степана в нього в сім’ї були ще два брати і три сестри. Початкову освіту здобув у рідному селі. Педагогічну – в Сігеті (Румунія). Мистецтву навчався у Шимона Голлоші – видатного угорського живописця, організатора і керівника відомої Нодьбанської школи. З юних років разом із братами Степан захоплювався спортивною боротьбою (з 1919-го про це вже пишуть у газетах). Брати Кутлани впродовж 20-х років минулого століття були справжніми кумирами уболівальників та героями частих спортивних публікацій. Саме вони стали на Закарпатті фундаторами стилю спортивної боротьби джіу-джитсу як основи дзюдо.

 

Починаючи з 1927 року, газети все менше пишуть про спортивну діяльність Степана Кутлана, він став більше уваги приділяти іншому улюбленому заняттю – мистецтву. В цей час про нього в публікаціях уже згадують як про «художника Тиси». Великий вплив на митця мав Арнольд Беклін – представник німецької школи художників, Іван Соломко – представник російської школи, які в 1910 році жили і творили в Парижі. Під впливом Бекліна Кутлан намалював цикл романтично-фантастичних полотен «Русалка на скелях», «Золотий ліс», «Ворона-воровка» та інші.   

 

Згодом С. Кутлан зайняв перше місце в конкурсі молодих талантів у Празі, отримав премію – поїздку в Париж у художню академію «Жуліен». Про це написали в газеті: «Іштван Кутлан, молодий, енергійний і талановитий художник із Підкарпатської Русі був посланий на навчання у Париж. Він перший художник, якого нагороджує «школьний референт Гражданського управления Подкарпатской Русі» такою великою премією, щоб навчатися у Франції, відвідувати музеї і виставки». Після навчання митець вернувся додому і за короткий час (це були 30-ті роки) його двоповерховий будинок у Фанчикові перетворився на мистецький осередок: на незаплановані художні пленери і диспути тут збиралися видатні метри європейського живопису Дюла Рудної, Петер Сюле, Нандор Котоно, Янош Тормо, Герман Липот, Бейла Івані-Грюнвальд. Разом із художниками прибувають актори, добре відомі в Угорщині на той час, письменники, поети…

 

Роботи митця зявляються на численних виставках. Про нього багато пишуть – як тоді, так і опісля, аналізуючи творчість. «Дещо наївні, але чистосердечні й по-людськи об’єктивні портрети Кутлана, які носять жанровий характер і будуються на виразності пози і жесту і, як колись сказав про особливість портретної майстерності А. Коцка, «на красномовності погляду». Щоправда, рисунок та моделювання форми у Кутлана інколи мінливі й приблизні, а живопису не вистачає багатства й широкої градації відтінків. Але це деякою мірою компенсується енергійною манерою письма, сміливим поєднанням барв, декоративними контрастами кольору. Пейзаж захоплює потужною пластикою фактурного вирішення», – так пише про роботи С. Кутлана мистецтвознавець, член Спілки художників України Олена Чернега-Балла.

 

У творчому доробку митця з’являються живопис, іконопис, краєвиди та інтер’єри, натюрморти та графіка. В будь-якому жанрі він демонструє високий професіоналізм й артистичну манеру виконання. Талановитий художник працював двома способами – мастихіном та пензлем. Частина картин написана на фанері, а нерідко – на мішковині. Наприкінці 40-х років ХХ ст. етюд художника «Водяний млин у Карпатах» придбали до колекції Третьяковської галереї.

 

У 1925 році митець ілюстрував русинську читанку «Зарниця». Пізніше, у 1937-му, оформив румунську азбуку «Лучефарул», у 1945-му – угорські букварики.

 

Автор персональних виставок із 1923 року. Картини С. Кутлана експонували в Третьяковській картинній галереї в Москві, а також у Києві та Одесі, Празі й Парижі.