Народився Еміліан Грабовський 20 листопада 1892 р. в Ужгороді в багатодітній сім'ї службовця, де був наймолодшим. Навчаючись у початковій школі, проявив неабиякі здібності до малювання.

Ужгородську гімназію закінчив з відзнакою й у вересні 1911 р. склав вступний іспит на денні курси училища прикладного мистецтва в Будапешті. Протягом трьох років учився у визначних майстрів угорського живопису: Імре Шимаї. Тегзи Удварі. Міцно засвоїв основи рисунка, він із великим захопленням малював з натури. За роботи, подані на конкурс, влаштований в училищі, йому було присвоєно малу золоту медаль і почесну грамоту.

Восени 1915 р. Еміліан Грабовський став студентом Вищої школи образотворчого мистецтва. Займався під керівництвом Алазара Іллеша та Деже Печі-Пільха.

Вони допомогли юнакові освоїти традиції угорського реалістичного мистецтва, розвинули його талант, допомогли віднайти свій шлях у мистецтві.

На виставці студентських робіт, влаштованій у Вищій школі, здобула успіх його картина «Зимові сутінки». Закінчивши два курси навчального закладу через матеріальну скруту, залишає навчання і переїжджає в місто Подьбань, що зберігало і розвивало передові традиції угорського образотворчого мистецтва. Там він приєднався до місцевої школи живопису і працював до грудня 1918 р. Восени і 918 р. Грабовський повергається до Будапешта. У 1919 р. через смерть матері молодий художник їде до Ужгорода. Тут разом з А.Ерделі, И.Бокшаєм та іншими художниками активно включається у творче життя Закарпаття. На вулиці Собранецькій у батьківському будинку відкриває свою майстерню.

У 20-ті роки брав участь у художніх виставках в Ужгороді, Мукачеві, Берегові. Кошице. Поступово Еміліан Грабовський здобуває визнання. Але успіх не поліпшив його матеріального становища. Його роботи мало цікавили представників заможних класів. У пошуках робіт він виїжджає до Будапешта до своїх братів. Там працює реставратором живопису й консультантом із питань обратворчого мистецтва при Угорському королівському сільськогосподарському музеї. У вільний час віддається живопису. В період еномічної кризи на початку 30-х Грабовський втратив роботу. В роки окупації Карпатської України гортистською Угорщиною повертається до Ужгорода. Тут влаштовується на «підсобну роботу» при бібліотеці, де пропрацював до визволення Закарпаття Радянською Армією.

У грудні 1944 р. він залишає роботу в бібліотеці й з ентузіазмом займається творчістю.

Настає період його мистецького розквіту, час творчої сили. У вузькому колі друзів Грабовський зізнається: я малюю лиш для власного задоволення і тільки близьке мені.

У 1946 р. його приймають у Спілку радянських художників України. Полотна Грабовського купує Державна закупівельна комісія при Раді Міністрів УРСР.

Починаючи з 1945 р. художник бере активну участь в обласних, республіканських і всесоюзних виставках. Зокрема, у 1947 році картина «Ріка Латориця» експонувалася на Всесоюзній художній виставці у Москві.

У 1949-50 рр. художника захопив план створення кількох тематичних пейзажів, в яких хотів відобразити соціалістичні перетворення на Закарпатті.

Працюючи над темою, він створив десятки рисунків, ескізів етюдів, що свідчить про серйозне ставлення художника до завдання. Він пише «Колгоспні скирти», «Колгоспні копи», «Колгоспний пейзаж», в яких ідейність, соціалістичний зміст знаходять своє відображення хіба що в назві твору.

У грудні 1953 р. з ініціативи Спілки радянських художників України і працівників Закарпатської обласної картинної галереї було відкрито персональну виставку митця. До неї Грабовський готувався довго й серйозно - майже півроку. В результаті було зібрано 96 творів, з яких - 32 живописних, інші - графічні.

Роботи відносилися до різних періодів його творчості, вони давали уявлення про тематику, творчий метод, етапи творчості. Під час організації виставки художник був уже важко хворий. 20 жовтня 1955 р. Еміліана Грабовського не стало.

 

Художня спадщина Грабовського складає понад 500 живописних і графічних творів. Переважна більшість - пейзажі. У них він завжди намагався точніше, правдивіше відобразити той чи інший краєвид, виконати завдання, поставлене перед собою. Художник часто для зображення обирає який-небудь дорогий йому куточок природи, майстерно відтворює його настрій, певний стан. Майстру особливо вдавалося вловити і зафіксувати на полотні ту мить, коли останні промені сонця торкаються землі і за мить впадуть сутінки, чи ранковий туман в горах, що ось-ось розсіється. Типовими назви картин: «Літні сутінки», «Зимовий туман», «Перед бурею».

У ранніх роботах майстра помітно переважає вплив угорської школи живопису, зокрема Нодьбанської школи.

Нодьбанська школа живопису, заснована в 1902 р., згуртувала біля себе художників демократичного напряму, які виступали проти тогочасного офіційного мистецтва. Вона народилась у боротьбі за справжнє правдиве мистецтво, що реально відображає природу. Соціальні теми художників цікавили мало.

Заняття під керівництвом талановитих представників цієї школи значною мірою вплинули на формування світогляду художника і дали новий напрям його творчому розвиткові.

Характерно, що в цей період художник багато малює з натури, пише етюди, глибоко вивчаючи природу. Картини, як правило, пише в майстерні, за основу використовуючи етюди написані з натури.

З початку 20-х Грабовський співпрацює з Ерделі, Бокшаєм та іншими закарпатськими митцями, бере активну участь у художніх виставках, що звичайно, позначилося на його роботах.

Найурожайніший період у творчості Грабовського розпочався у радянський час. Нова влада оточила живописця піклуванням і увагою, створила умови для творчої діяльності. Художник переживає велике піднесення, багато і плідно працює. Його полотна закповує держава. Вони з'являються в музеях Києва, Львова, Дніпропетровська та інших містах. Частина робіт зберігається у фондах Закарпатського художнього музею ім.И.Бокшая.

Мистецтво Єміліана Грабовського стало цінним вкладом у закарпатську школу живопису. Він увійшов у історію українського образотворчого мистецтва як талановитий і оригінальний пейзажист-лірик, що оспівав чарівну красу Карпатського краю.