Календарі краєзнавчих знаменних дат

ЮЛІЙ ЮЛІЙОВИЧ СТАШКО

На мистецькому Олімпі повоєнного Закарпаття з’явилося чимало нових імен – Василь Габда, Павло Бедзір, Єлизавета Кремницька, Володимир Микита, Павло Балла. Серед когорти молодих митців – перших випускників Ужгородського художньо-промислового училища помітним явищем в образотворчому мистецтві краю стала творчість Юлія Сташка – одного з перших професійних закарпатських графіків та мистецтвознавців.

Юлій Сташко народився 17 лютого 1923 р. в Ужгороді в родині коваля та вчительки. На жаль, про батьків художника залишилося обмаль відомостей. Із автобіографії художника дізнаємося про другий шлюб матері після смерті батька. Разом із другим чоловіком­ вона виїхала до міста Кошице (Чехословаччина), де прожила до кінця життя.

Перші кроки Сташка-художника були пов’язані із навчанням в Ужгородській гімназії, де перед ІІ Світовою війною працював один із засновників закарпатської школи живопису – Йосип Бокшай (1930–1931 рр.). Ще гімназистом майбутній художник захопився рисунком та аквареллю. Під керівництвом Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая юнак постійно вдосконалював свою майстерність. Спілкування із талановитими художниками й наставниками відбувалося у дружній творчій атмосфері. Художник часто згадував про зустрічі з митцями, розповідав про відвідини їхніх майстерень та спільні поїздки на пленери. “Вони дуже багато допомогли мені, прищеплюючи любов до мистецтва”, – писав художник у автобіографії.

Проте, виконуючи волю батька, після закінчення гімназії у 1942 р. Юлій Сташко вступив до Будапештського університету на юридичний факультет. Вивчаючи основи юриспруденції, постійно відвідував музеї та галереї Будапешта – міста, де професійну освіту здобули його перші творчі наставники – Бокшай та Ерделі. За три роки навчання майбутній художник встиг захопитися творчістю провідних угорських художників 1920–30-х рр.: Тиводара Чонтварі Костки, Аурела Берната, а найбільше – творами Вільмоша Аба Новака.

У 1944 р. Юлій Сташко залишив навчання в університеті та повернувся до Ужгорода. Вже у 1945 р. став студентом відділення живопису у щойно організованій Адальбертом Ерделі художній академії, що згодом була реорганізована у художньо-промислове училище. У закладі на той час панувала воістину творча атмосфера. Навчання проходили на європейський кшталт: зранку – рисунок, живопис, а по обіді – заняття з анатомії, перспективи та технології. Зважаючи на складні умови (приміщення третього поверху та мансардної частини будівлі по вулиці Жовтневій, 37 (сьогодні вул. Волошина), заняття могли відбуватися в одній аудиторії, але це не завадило першим випускникам навчального закладу стати відомими художниками-професіоналами.

Екстерном за рік Юлій Сташко отримав диплом із відзнакою. Творчі успіхи молодого художника дозволили запросити його викладати фахові дисципліни відразу по закінченню навчання. На ту пору тут працювали Андрій Коцка, Федір Манайло, Ернест Конт­ратович – яскраві й самобутні художники, творчість яких стала класикою закарпатського малярства. Попри високі академічні вимоги до студентів, засновник й перший директор училища Адальберт Ерделі не боявся залучати до викладання й молоді творчі сили.

Але за державними радянськими стандартами педагог мусив мати вищу професійну освіту. Після першого року роботи у 1948 р. Юлій Сташко змушений був покинути викладання. Саме в цей час в Ужгороді відкрилася обласна картинна галерея. Маючи схильність до дослідницької діяльності, у віці 25 років художник розпочав свою музейну кар’єру, що продовжилась до виходу на пенсію у 1984 р.

Ще під час навчання митець захопився творчістю Федора Манайла та Андрія Коцки. Безпосереднє спілкування та приклад трансформації народного мистецтва у творах митців допомогли розібратися у творчих проблемах й безмежно полюбити народне мистецтво України та Закарпаття. Кінець 1940-х рр. – час активних пошуків власного стилю митця. Наукові дослідження не завадили участі в кожній обласній виставці. Вже у ранніх творах художника привертає увагу гра пропорцій, насичені кольорові акценти, ювелірний штрих, що згодом характеризуватимуть його творчу манеру.

Однією з перших експонованих робіт Юлія Сташка була картина “Лісоруби” (1947), виконана у техніці монотипії. Як у свій час Федір Манайло, наприкінці 1940-х рр. художник виконав чисельні замальовки та рисунки із життя верховинців. Зацікавлення фольк­лорною темою дозволило вийти за межі побутописання соцреалізму. Народна стихія стала частиною єства художника, дозволила скупими образотворчими засобами досягти у творах узагальнення та синтезу.

До 1960-х рр. належить ціла галерея чорно-білих портретів та фігурних замальовок, виконаних тушшю. Мистецькі студії цих років дали змогу Юлію Сташку прийти до якнайсуворішому відбору образотворчих деталей. “Студія голови у капелюсі”, “Дівчина у хустині”, “Ярмарок” – лаконічні узагальнені образи, в яких художник виводить власну формулу бачення людини.

Період 1970-х – кольоровий бум у творчості митця. У різнотематичних серіях бачимо майстерність оперування обмеженою гамою кольорів. “Торги”, “Гуцульський базар взимку”, “На базарі” – колоритні емоційні розповіді Юлія Сташка. Художник активно працював у всіх доступних для нього графічних техніках: від чорної туші, вугілля до пастелей, кольорових олівців, акварелі, темпери та фломастерів. Фольклорна тематика залишалась домінуючою і в цей період творчості. Вміло перетворюючи елементи зображень, Ю. Сташко руйнував рештки академічної нормативності. Художник став інтерпретатором народних традицій, осягнувши сутність народного декоративізму, його монументальну структуру, що вирізнятиме його з-поміж інших графіків Закарпаття до кінця життя.

Проте творчість митця не обмежувалась лише графічними пошуками власного стилю. Працюючи в обласній картинній галереї, художник став активним дослідником провідних угорських живописців кінця ХІХ – початку ХХ ст. Його численні публікації друкуються в журналі “Искусство”. Вони присвячені аналізу творчості Мігая Мункачі, Імре Ревеса, Шімона Холоші. У 1958 р. в Москві в одному з найбільших радянських спеціалізованих видавництв вийшла його монографія “Ревес” – ґрунтовне дослідження творчості відомого представника реалістичного живопису Угорщини.

Окрім цього, на сторінках обласної преси Юлій Сташко протягом багатьох років висвітлював мистецьке життя Ужгорода та області. Його аналітичні статті публікували “Закарпатська правда”, “Радянське Закарпаття”, а найбільше – “Kбrpati Igaz szу”. Художник став співавтором видання “Закарпатський художній музей”, що вийшло у Києві у 1971 р. Багатий творчий доробок митця дозволив у 1970 р. без зайвих зусиль стати членом Спілки художників України.

Постійні творчі пошуки, активна виставкова та дослідницька діяльність – основні грані творчого портрету митця. Займаючи поважне місце серед графіків Закарпаття, надзвичайно скромний у побуті, художник не здобув особливих матеріальних благ чи визнань. За ціле життя у нього відбулося лише 4 персональні виставки. Вже після смерті митця, у 2003 р., на вшанування 80-річчя з дня його народження, була організована п’ята велика ретроспективна виставка у залах Закарпатського обласного художнього музею.

Різномаїта й плідна творчість Юлія Сташка – ретроспективна оповідь становлення графічного мистецтва Закарпаття. Йому по праву належить провідне місце у когорті таких митців-графіків, як Павло Бедзір, Єлизавета Кремницька, Михайло Митрик, а його постать заслуговує на окрему увагу дослідників.

1. Сташко Юлій Юлійович : [графік] // Виставка графіки Закарпаття ’86 : кат. вист. / Управління культури Закарпат. облдержадмін., Закарпат. орг. Нац. спілки худож. України ; уклад. : М. Н. Роскін, Н. С. Пономаренко ; відп. за вип. : В. Ю. Скакандій, В. В. Тегза. – Ужгород : Закарпат. облполіграфвидав, 1986. – С. 24-25. : портр., іл.

2. Сташко Юлій Юлійович : (1923 - 1998) : [коротка біогр. графіка, в т. ч. його праці: “Гірський пейзаж”, “Вивіз деревини”, “Ліс будівництву” та ін.] // Мистецтво Закарпаття : каталог творів із фондів музею. – Кн. 1. – Ужгород : Шарк, 2005. – С. 178-180.

3. Юлій Сташко : [худож.-графік] // Митці Закарпаття / Закарпат. спілка худож. України ; відп. за вип. : В. М. Беца, К. Є. Стельмах. – Ужгород : Госпрозрахунк. РВВ Закарпат. облас. упр. по пресі, 1994. – С. 106-107. : портр., іл.

4. Сташко Юлій Юлійович : [графік] // Художники Закарпаття : до
55-річчя Закарпат. орг. Нац. Спілки худож. України. – Ужгород : Карпати, 2001. – С. 212-213. : портр., іл.